"Зрада" від генерал-майора: Чи закінчуються у ЗСУ боєприпаси

Цього року найбільш гучними підставами задуматись про те, чим наша армія буде відстрілюватись у найближчому і не дуже найближчому майбутньому, були пожежі на складах боєприпасів. Чомусь прийнято вважати, що пожежі на складах у Балаклії та Калинівці (про Маріуполь не згадуємо через відносно невеликі об'єми) суттєво підкосили обороноздатність країни і вже найближчим часом наші війська відчують "снарядний голод".

При цьому, прогнози наводяться різні. Наприклад, колишній заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ з логістики, генерал-майор Юрій Толочний в інтерв'ю Оборонно-промисловому кур'єру припускає, що за збереження нинішнього стану речей, через "рік-два, максимум три" ситуація у цій сфері стане критичною.

А от військовий експерт Інституту євроатлантичної співпраці Михайло Жирохов у своїх прогнозах більш оптимістичний: "Кількості боєприпасів, яка залишилась, швидше за все, Україні вистачить ще на 5-6 років".

"По суті, поповнювати боєзапас нічим, і він постійно скорочується. В Україні виробляються тільки невеликі партії. Закупівлі за кордоном, які деким бачаться виходом з положення, не допоможуть вирішити цю проблему. По-перше, не так вже й багато держав, які можуть задовольнити нашу потребу в боєприпасах радянського зразка, а наше озброєння залишається переважно радянським – боєприпаси стандарту НАТО нам не підходять. По-друге, боєприпаси – це летальне озброєння, а ставлення наших західних партнерів до поставок летального зброї в Україні всім відомо", – стверджує Юрій Толочний в тому ж інтерв'ю.

І, варто визнати, що багато в чому він правий: забезпечення снарядами – одне з найболючіших місць нашої армії. Але парадокс ситуації полягає в тому, що в Україні попри всі утилізації, війну і пожежі, склади боєприпасів досі залишаються переповненими, але далеко не весь їх вміст придатний до використання за призначенням.

"В Україні переповнені склади з боєприпасами, адже вони були розраховані на певну кількість снарядів. За приблизними даними, в Україні є шість великих складів і практично всюди боєприпаси зберігають просто неба. За деякими підрахунками, для того, щоб утилізувати всі боєприпаси, які нам не потрібні, треба 40 років", – говорить Михайло Жирохов в коментарі ВВС Україна.

А між тим, вони продовжують лежати на складах і не лише займати корисні площі, але й нести потенційну і цілком реальну небезпеку. Власне, саме такі некондиційні снаряди й стали причиною загоряння на обох складах, адже переважно саме вони зберігаються під відкритим небом – де їх залишили наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років – після розформування та евакуації радянських військових частин у Східній і Центральній Європі.

За різними оцінками, станом на 2008-й рік, на складах Міністерства оборони зберігалося до 2,5 млн тон боєприпасів. Щоправда, ще в 2004-му році (після серії пожеж на складах у Новобогданівці Запорізької області) було озвучено інформацію, що близько півтора мільйона тон з цієї кількості підлягають утилізації через вичерпаний термін зберігання і небезпечну переповненість складів.

В рамках Державної цільової програми з утилізації звичайних видів боєприпасів, яка була прийнята в 2008-му році (знову ж таки – після пожежі на складі в Лозовій Харківської області), в Україні передбачалося до 2017-го року знищити 474,2 тис. тон снарядів і ракет. Однак, через нестачу фінансування цю програму вдалося виконати менш ніж наполовину.

Згідно відкритих даних Міноборони, в 2008-2013-х роках утилізували близько 200 тисяч тон боєприпасів (зрозуміло, що з початком війни у 2014-му про утилізацію снарядів не могло бути й мови). Таким чином, перед початком бойових дій на Донбасі в Україні залишалося ще більше 2 млн тон різних боєприпасів (ще частину було розпродано, переважно за кордон).

За більш ніж три роки війни були відстріляні "найсвіжіші" з них, тоді як кількість "неліквідів", які зберігалися переважно на відкритих майданчиках складів, майже не зменшилась. Майже, тому що певне скорочення таки відбувалося – внаслідок регулярних пожеж, вибухів та диверсій.

Майже всі експерти в один голос стверджують, що на відкритих майданчиках зберігалися ті боєприпаси, які ніколи не пішли б в зону проведення АТО в силу того, що у них давно перевищено термін зберігання, або вони банально вже не підходять під існуюче озброєння. А за наявною інформацією, пожежами на складах знищено переважно саме боєприпаси з відкритих майданчиків, а не ті, що зберігалися в підземних капонірах.

Особливо це стосується складів у Калинівці, де вогонь знищив лише 40 тисяч тон – переважно це снаряди до танків Т-34-85 (застарілі танки часів Другої світової війни) і некондиційні мінометні міни (польського виробництва тих самих часів), які зберігалися під відкритим небом і чекали утилізації. Що стосується дефіцитних 125-мм танкових снарядів, а також реактивних снарядів до РСЗВ "Град", "Смерч" та "Ураган", то в Калинівці вони практично не постраждали, бо перебували в підземних сховищах.

У Балаклії ж наслідки пожежі виявилися більш серйозними: вогонь знищив приблизно 105 тисяч тон різних боєприпасів, серед яких – 80 тисяч тон й без того дефіцитних 125-мм снарядів для танкових гармат, що складало основний їх запас.

Тобто, сумарно за дві найбільших пожежі на складах озброєння Україна втратила не більше 150 тисяч тон боєприпасів, з яких лише близько 80 тисяч тон тих, що могли бути використані на фронті, а решта 70 тисяч тон і без того потрібно було утилізувати.

Однак, не треба забувати, що саме займання цих "неліквідних" боєприпасів і призвело у підсумку до знищення майже всього балаклійського арсеналу, включаючи корисні і навіть дефіцитні снаряди.

Також праві будуть ті, хто скажуть, що в умовах війни і відсутності в країні власного виробництва боєприпасів, втрачати снаряди в результаті пожеж на складах – недозволена розкіш.

Ми не випадково акцентуємо увагу саме на танкових снарядах, тому що з досвіду 2014-2015-х років, коли тривали активні бойові дії, вони зарекомендували себе одними з найбільш ходових і затребуваних боєприпасів. Разом з тим, вже на середину 2015-го року наші танкісти відчували нестачу снарядів, зокрема бронебійних (а одними осколково-фугасними повноцінно не повоюєш). Ситуація ускладнюється тим, що повноцінного виробництва танкових снарядів у нас немає – їх доводиться закуповувати в країнах колишнього соцтабору, зокрема, в Польщі, Литві і Болгарії.

Разом з тим, за оцінками експертів, Україні необхідно берегти не лише 125-мм танкові снаряди, а й реактивні снаряди до РСЗВ "Град", "Смерч" та "Ураган", а також 152-мм артилерійські снаряди, які використовуються в самохідних і буксируваних артилерійських установках.

Звісно, точна кількість боєприпасів, що залишилися на складах, є секретною інформацією. Але на підставі даних з відкритих джерел можна зробити висновок, що згадані пожежі поки не завдали непоправної шкоди. Тим більше, що витрати боєприпасів на фронті зараз менші, аніж у 2014-2015-х роках, плюс не так давно було повідомлено, що з 2019-го року в Україні таки розпочнеться виробництво власних боєприпасів, зокрема калібру 100-155-мм (паралельно планується перехід на основний калібр, що використовують країни НАТО – 155-мм).

Тому, навіть якщо орієнтуватись на найбільш песимістичні прогнози ("рік-два, максимум три"), то Україна цілком встигає перекрити снарядний дефіцит і уникнути "снарядного голоду".

Звісно, за умови відсутності нових непоправних втрат внаслідок пожеж і диверсій на складах озброєння. Адже, некондиційні, але цілком здатні до загоряння снаряди так і продовжують лежати під відкритим небом, тому що виділяти гроші на їх утилізацію під час війни ніхто не буде – кожна вільна копійка йде на фронт.

І хоч охорону складів після Балаклії, а особливо Калинівки посили (щоправда, наші інсайдери стверджують, що не дуже то й посилили), однак, військові експерти знову ж таки дружно відмічають: ані авдеокамери, ані озброєні солдати з собаками, ані жодна сигналізація не здатні на 100% вберегти склади від атаки дронів. А накривати всі склади спеціальною захисною сіткою ніхто не збирається, тому що це прийнято вважати нераціональною тратою коштів, яких і без того не вистачає.

Отож, як бачимо, ситуація з забезпеченням Збройних сил України боєкомплектом хоч і доволі непевна, однак зовсім не критична. А за певного збігу обставин армія гострого дефіциту боєприпасів може взагалі не відчути.