Що робити, якщо США Пакистану забороняє продавати Україні зброю

Останні дні перед самітом НАТО у Варшаві, який на думку деяких політиків може стати проривним для України, відбулося безліч подій різного масштабу, які можна розцінювати дуже негативно для загальної геополітичної ситуації в Європі та світі. Ми маємо на увазі насамперед заяви екс-президента Польщі Олександра Кваснєвського, який закликав Україну відмовитися від мрії про вступ до НАТО і витік електронного листування колишнього Верховного головнокомандуючого об'єднаними збройними силами НАТО в Європі американського генерала Пилипа Бридлава (хакери виклали на загальний доступ насайті DC Leaks [//dcleaks.com/index.php/about/] ).

І якщо «екси» цілком очевидно є прекрасним інструментом для трансляції позиції і «хотілок» Кремля, то в листуванні американського генерала є вельми неприємні моменти. Так, з оприлюднених листів випливає, що ряд країн взимку 2015 року – в розпал боїв за Дебальцеве – були готові надати військово-технічну допомогу нашій країні, але що називається, не дочекалися «чіткого сигналу» від Вашингтону. Так, Пакистан був готовий вже в кінці лютого 2015 року почати постачання 500 протитанкових комплексів TOW-2 і 8000 ракет до них. Однак за умови затвердження цих поставок з боку США».

В цей же час Польща була готова розпочати постачання танків Т-72 і 122-мм самохідних артилерійських установок, але натомість вимагала компенсаційних поставок аналогічного озброєння «стандартів НАТО» зі США (зокрема, 155-мм гаубиць). Польський пакет допомоги був би ідеальний в тих умовах, так як передавалися зразки, які знаходяться на озброєнні української армії. Однак американський президент мало не особисто заветував такі поставки.

Як показали два роки війни, не варто чекати допомоги від Європи, яка на наших очах робить «правий поворот» у бік націоналізму. Що в принципі і не дивно. Цілком собі забезпечений бюргер, який вірить в світовий порядок і загальнолюдські цінності, бачить, як російські танки входять в Крим, а окупанти ходять по Донбасу, як російські літаки безкарно бомблять мирних сирійців, якіпросто піднялися проти диктатора, як легко купуються європейські політики і генсек ООН йде на уклін до Кремля. Він щодня читає новини про те, що тільки 9% німців готові захищати Прибалтику від Путіна силою. І він розуміє, що точно также ніхто не буде рятувати його. І він шукає порятунок сам – у старому доброму націоналізмі. І таке світовідчуття яскраво показав той же Brexit.

Тому на 100% правий блискучий аналітик Володимир Горбулін, який у своїй недавній статті "2017-й: продовження триває...", написав цілком очевидні речі. Що військова загроза з боку Росії для України не піде ніколи, що сподіватися на Європу в найближчі роки майже безглуздо і ми повинні зараз отримувати вигоди від співпраці з США і ЄС, але бути готовими залишитися сам на сам з Кремлем, що країна (як влада, так і люди) повинна бути готова до різких, непопулярних, але необхідних кроків: до введення воєнного стану на всій території України і оголошення стану війни.

Публікація статті Горбуліна викликала величезне бурління в «диванної гвардії», але для більшості військових і тих, хто пройшов пекло війни на Донбасі, ці думки цілком лягають на підготовлену свідомість і розуміння, що крім нас самих нам не допоможе ніхто. Розуміють це і фахівці воєнпрому, які змушені зараз розвивати військово-технічне співробітництво з тією ж Білоруссю, де ще залишилися залишки колишньої радянської могутності , а не з НАТО, де у спільних проектах ніхто і чути не хоче. Тому ми змушені експортувати свою зброю в період війни – щоб отримати хоч якісь кошти на розвиток власного виробництва.

Тому для всього суспільства і для кожного окремо необхідно привчати себе до думки, що тільки закатавши рукава, почавши працювати і зробивши Україну не на словах, а на ділі досить потужною країною можна уникнути подальшої дезінтеграції країни і в якійсь мірі нівелювати загрозу з боку «братнього» агресора.