Чому США надасть зброю Україні лише у двох випадках

Сьогодні до Києва завітав Держсекретар США Джон Керрі. Безперечно цей візит приурочений до завтрішнього саміту НАТО у Варшаві. Тобто Керрі треба проговорити Порошенку, що Україна може очікувати від цього саміту. І поки виглядає так, що чогось проривного для України там не станеться. Власне, до цього і повинен підготувати українську сторону Керрі. Підтримка буде точно на тому рівні, на якому і зараз. І, зокрема в питанні, надання зброї Україні.

Розмови про надання Україні летальних озброєнь Заходом тривають, як безконечний мексиканський телесеріал.

За відмову від поставок летальної зброї республіканці у США критикували демократів, однопартійці лаяли Барака Обаму, а Хілларі Клінтон натякала, що, ставши президентом, може переглянути таке рішення.

Українські посадовці продовжують вимагати зброю в Заходу, переходячи з дипломатичної мови у сферу майже поезії. Для прикладу можна взяти промову нашого президента на форумі "Боротьба України за волю, яка триває", котрий місяць тому проводився у Капітолії, і де Петро Олексійович заявив, що він "ніколи не міг пояснити одну річ собі і своїм співвітчизникам - небажання міжнародного співтовариства постачати зброю українському уряду і регулярній українській армії, яка утримує позицію від атаки на міжнародний порядок".

Попри всі ці голосні заяви, поставок зброї зі США немає. І, скоріше за все, не буде. Чому? Невже мають рацію кремлеботи і доморощені націоналісти, які знаходять одне єдине пояснення - доля України байдужа Заходу? Вочевидь, це не так.

Причина в тому, що, на думку західних експертів та посадовців, Україні значні поставки зброї не потрібні. Про це відверто говорив уже колишній посол США в Україні Джеффрі Паєтт. Про це відверто говорить посол США в РФ Джон Теффт. І, насправді, зі своєї точки зору вони мають рацію.

Реальних причин, що можуть спонукати Захід постачати Україні зброю може бути тільки дві.

Перша - це критична потреба у зброї для масштабного наступу чи оборони. Так, наприклад, США, Німеччина і навіть Росія щедро постачали зброю курдам, які відчайдушно обороняли свої анклави від бійців Ісламської держави. Так само США постачали зброю - в тому числі, й відносно високотехнологічну - бійцям опору в Афганістані, які воювали з радянською армією. Так, врешті-решт, США постачали зброю Сталіну - спочатку для оборони, а потім для наступу на гітлерівську Німеччину.

Але українська армія цілком успішно обороняється - і не планує нікуди наступати. Принаймні, політичне керівництво України нікому й нічого про це не каже.

Більше того, в масованому українському наступі на Донбасі у Вашингтоні і не надто зацікавлені. І не тому, що люблять Путіна. А тому, що сумніваються в потенціях українського керівництва та вищого офіцерського складу. І здогадуються, до чого може привести подібний наступ в разі його провалу. Втім, це вже інша історія.

Другим, "гуманістичним" мотивом для поставок сучасніших, високотехнологічних озброєнь Україні може бути бажання зменшити "ціну війни" для українського суспільства. Ціну, найбільша і найважча частина якої сплачується у вигляді життя солдатів та офіцерів.

Втім, глянувши на структуру втрат українських військ (приблизну, бо точна, на жаль, не афішується) впродовж останніх кількох місяців, виникають підозри, що й тут американська зброя радикально ситуацію не змінить.

Більш половини наших втрат мають небойовий характер З яких левова частка пов'язана з вживанням алкоголю. І проти українських "аватарів" не те, що омріяний Javelin - навіть ескадрилья F-35 нам не допоможе. Втім, і "тверезі" випадки необережного керування транспортними засобами чи поводження зі зброєю теж залежать від рівня підготовки та везіння, а не від якості озброєнь.

Наступною в списку причиною втрат українських військ є, вочевидь, артилерійський та мінометний вогонь. Головним засобом супроти якого є стаціонарні укріплення, що глибші і з товстішим шаром бетону - то краще. Цемент і залізну арматуру Україна виробляє в немалих кількостях і самостійно.

Єдиним помічним моментом тут могло би стати оснащення ЗС України засобами для контрбатарейної боротьби, котрі б допомагали оперативно виявити місце розташування противника. Такі радари - щоправда, у невеликій кількості - в Україну вже поставляються. І в тих 300 млн доларів які Конгрес США виділив для військової допомоги Україні на цей фінансовий рік, закладена вартість істотно більшої кількості таких засобів.

Як бачимо, омріяні багатьма українськими коментаторами протитанкові комплекси Javelin, які, на думку багатьох форумних "спеціалістів", могли б завершити війну за день-другий, у список "товарів першої необхідності" для української армії не входять. Хоча б тому, що активного використання танків у щільному, контактному бою (а дальність Javelin - 2-2.5 кілометрів) на передовій давно не спостерігалось.

При тому і з протитанковими комплексами спостерігається прецікава картина. Виробники українських комплексів “Корсар” і "Стугна-П" неодноразово стверджували, що їхня продукція ні в чому американським комплексам не поступається, а в дечому - навіть перевищує їх за тактико-технічними характеристиками. І не тільки розповідали - а навіть демонстрували це на престижних міжнародних виставках. Ще п'ять років тому, на «BRIDEX 2011», якщо хтось забув, "Стугна-П" вже стріляла. За два роки стріляв і "Корсар", макет якого кочував по виставках ще з 2006 року.

Більше того - якщо вірити виробникам, вартість цих комплексів вдвічі, а боєприпасів до них - втричі нижча, ніж у американського аналога. При тому серійне виробництво цієї зброї, якщо вірити гендиректору "Укроборонпрому" Р. А. Романову, налагоджено ще в першій половині минулого року. Але, попри стан фактичної війни, масової появи "українських Javelin" у військах якось не помітно. Можливо, всім охочим подумати на тему "чому американці не дають нам своїх ПТРК", варто було б задатись питанням, чому український ВПК працює так, як він працює - не зважаючи на значне збільшення оборонного замовлення і бюджетних асигнувань.

А стосовно передачі американської зброї Україні, прогноз максимально простий - зброя буде передана тоді, коли в ній виникне реальна, неуникна, кривава потреба. Як у курдів під Кобані. І не раніше.