Олег Височан: Про авторитет Порошенка, голоси армії за Бойка і погляд Зеленського в очі Путіна

Учасник АТО, сержант 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади Олег Височан нині працює в Інституті Східноєвропейських досліджень у польській столиці Варшаві. Він розповів про голосування в армії за проросійських кандидатів, авторитет Петра Порошенка і слабкості Володимира Зеленського. А також про вибори і думки європейців про Україну

З Олегом Височаном ми говоримо в Кракові, де в ці дні триває 5-й Європейський Конгрес Місцевого Самоврядування. До війни він був юристом, а в зону АТО їхав вже з Польщі. Сам він з Ужгорода. Зараз Олег працює в ЄС і має контакт з європейськими дипломатами. В напруженому графіку знаходимо вільний час, щоб поговорити про українські реалії. Бо скоро 21 квітня - другий тур виборів президента в Україні. А перший тур породив чимало запитань про Зеленського, Порошенка, армію та наше суспільство.  

- Олеже, ти військовий, служив у зоні АТО, розкажи – за яких обставин це сталося?

- Я не кадровий військовий – я потрапив в армію по мобілізації. Я був в Польщі, коли почалася війна в Україні. Приїхав з Польщі, прийшов у військкомат і опинився в армії. Власне, потрапив я служити тоді в 128-му окрему гірсько-піхотну бригаду, у складі якої виїхав на Схід у зону проведення Антитерористичної операції. Така була офіційна назва, хоча для мене це була війна і ніяк інакше я не можу її назвати.

- Скільки років ти там був?

- 2014-2015-й роки.

Олег Височан праворуч

- От відбувся перший тур президентських виборів і ти подивився на результати голосування на спецдільницях в зоні проведення ООС, де більше 600 людей підтримали Юрія Бойка і де Володимир Зеленський ледь не переміг Петра Порошенка… Як ти поясниш такі погляд сучасних військових? Що могло вплинути?

- Коли я побачив ці результати, то перше що мене "вбило", це голоси за Бойка і за Вілкула на спецдільницях. Я спочатку сам для себе не міг пояснити – як хлопці, які воюють на Сході, які захищають Незалежність України, її територіальну цілісність, можуть віддати голоси за осіб, язик не повертається назвати їх людьми, які винні у тому, що в Україні зараз війна?

Щоправда, пізніше було логічне пояснення і були цьому докази, що на спецдільницях голосували не лише військові – до спецдільниць були приписані так само і підрозділи поліції, і підрозділи СБУ, і інші підрозділи, які проходять службу на Сході України. Ну і ні для кого не є секретом, що колишні "беркутівці" частково проходять службу у Поліції. Так само не буде ні для кого секретом, що і в СБУ досі вистачає "непорядних людей", я б так м'яко виразився. На це все потрібен час – щоб цю масу людей профільтрувати.

Власне, я хочу вірити в те, що оці голоси за Бойка і за Вілкула все ж таки віддали не військові. Чому хочу в це вірити? Тому що людина, яка пройшла війну, вона не може комусь такого побажати, вона не може хотіти продовження цієї війни, вона хоче закінчення цієї війни перемогою, а не капітуляцією. І віддаючи голос за людей, які є причиною цієї війни, це просто нонсенс, який не вкладається в голові.

- Зараз побутує думка, що чимало людей підписує контракт з армією, лише щоб заробити грошей. Тобто, для них немає жодних принципів, і я вже в багатьох блогерів читав, що це все ось ці "заробітчани" прийшли в армію і голосують за Бойка і Вілкула…

- Станом на сьогодні я до армії маю опосередковане відношення. Я продовжую спілкуватися з командирами, я продовжую спілкуватися з хлопцями, я продовжую по можливості допомагати чим можу, але візьмуся сказати, що там зараз служать заробітчани і назвати їхню кількість. Але я думаю, що там є такі. Тобто, це люди, які не знайшли себе в цивільному житті, які не хочуть працювати, тому підписали контракт і поїхали на Схід. Все ж таки це і статус учасника бойових дій, і певне вирізнення в суспільстві, і ті ж таки пільги. І якщо взяти зарплату, то порівнювати 2014-й рік і зараз – це небо і земля. Це треба бути повністю сліпим і глухим, щоб не побачити тих змін, які відбулися у Збройних силах України.  Тому я думаю, що "заробітчани" все ж таки є, але їх можна легко вирізнити з поміж тих, які пішли туди, відчуваючи обов'язок і патріотизм.

- В ті часи, коли ти служив, і зараз (ти кажеш, що спілкуєшся з командирами),  Порошенко – це авторитет в армії? Це справді президент, за якого армія, так як він декларує?

- Це складне питання. Петро Порошенко є верховним головнокомандувачем. Але між верховним головнокомандувачем і командиром роти чи командиром відділення настільки багато людей, що простому військовому дуже важко судити про певні дії верховного. Я можу напевно сказати, що я бачу позитивні зміни. Так само я не буду приховувати, що бачу і багато негативу, який, на жаль, досі залишився у збройних силах. І це багатьох відштовхує від служби у Збройних силах України. Основний негативний момент полягає у тому, що ЗСУ знову перетворюють на паперову армію – купу папірців, купу бірок, які потрібно видрукувати, ще й різними кольорами – це все зайві витрати часу, які нікому не потрібні. Від цих речей треба відмовлятися. І з того, що я бачу, є плани від цього відмовитись. Чому цей процес триває так довго? ЗСУ взагалі є дуже складним механізмом і якось його зупинити і переналаштувати, потрібно багато часу і зусиль. Можливо, тому.

 

- Зараз уже всі уявляють, що верховним головнокомандувачем стає Володимир Зеленський. Яку, на твою думку, кадрову політику йому потрібно проводити, щоб бути авторитетом для військових?

- Я не уявляю Володимира Зеленського взагалі в ролі головнокомандувача. Навіть за умови, що він візьме собі в допомогу надпотужних військових експертів (не хочу прив'язуватись до якихось прізвищ, тому що Кривонос зараз працює в команді президента і я маю сумнів, що він буде з команди в команду переходити; хоча, я можу помилятися), все одно верховним буде він і відповідальність за ті, чи інші дії, бездіяльність чи накази буде нести він. Я не бачу в ньому мужності взяти на себе відповідальність. Я просто не можу собі це уявити.

Про Петра Порошенка можна сказати багато як хорошого, так і поганого. Я не хочу його зараз оцінювати ні як людину, ні як президента. Беручи сухі факти, суху статистику, я бачу покращення. Я бачу речі, над якими ще потрібно працювати, але ці речі бачать всі. Я бачу речі, над якими потрібно було давно вже працювати, але до них ніхто навіть не приступив. Але судити, чому так сталося, я не можу, тому що не маю усієї інформації, щоб побачити повну картинку.

- Ти проживаєш в Польщі і голосував тут. Скільки часу стояв у черзі? Як взагалі це відбувалось? До речі, в Польщі переміг Зеленський.

- Насправді, я не бачив, як раніше проходили голосування в Польщі – я вперше тут голосував. Коли я приїхав на дільницю у Варшаві, то був приємно вражений, побачивши ту чергу людей. І перша думка була не: "Ох, скільки доведеться чекати!", а першою була думка: "Ух, як класно!". Адже стільки людей вирішили не проігнорувати, а прийти і проголосувати.

В черзі я простояв до трьох годин. Хоча саме очікування в черзі було цікавим, адже багато людей – ти стоїш і слухаєш їх, спілкуєшся… І слухаючи їх починаєш складати картинку того, що відбувається в головах людей, які знаходяться не в Україні і не перебувають під впливом українських ЗМІ, а які черпають інформацію з європейських ЗМІ. В Польщі місцеві ЗМІ багато пишуть про Україну – Україна постійно на слуху і всі події, які відбуваються, вони описуються і аналізуються польськими журналістами. Власне, з результатів голосування видно, що у них в головах.

- Ким ти працюєш в Польщі?

- У Польщі я працюю в фундації "Інститут Східноєвропейських досліджень" координатором по Україні.

- Тобто, в принципі, ти маєш змогу спілкуватися з людьми, які є дипломатами з інших європейських країн і які можуть поділитися своїми враженнями про українську політику?

- Власне, моя робота й полягає у спілкуванні з людьми різних рангів і різних рівнів, як з України, так і з інших країн.

- Що ти можеш сказати – як європейці, і поляки зокрема, реагують на перемогу у першому турі Зеленського? Як вони взагалі оцінюють цю віртуальну битву між Порошенком і Зеленським, у тому числі "битву аналізів"? У них це викликає занепокоєння, чи навпаки – вони задоволені цим "шоу"?

- Я не можу відповісти на це питання, тому що мої друзі з Польщі не будуть зі мною говорити на цю тему, враховуючи те, що я українець. Тому що якісь моменти можуть бути просто неприємними для мене. На офіційному рівні, звісно, кожна країна ЄС задекларувала, що не має фаворитів, і це є правильна позиція.

Щодо "шоу", то я можу сказати від себе: іноді трохи неприємно спостерігати це "шоу" і розуміти, що це шоу бачу не лише я, а його бачить цілий світ. Воно не мало б так відбуватись – є певні закони, певні норми, певні речі, яких потрібно дотримуватись. А якщо комусь не подобається – будь ласка, прийди до влади і внеси зміни в цей закон. І вже на підставі тих змін живи собі. Але поки ми маємо такі закони, то люди, які претендують на те, щоб стати гарантами Конституції, повинні в першу чергу дотримуватись цих законів і тієї ж таки Конституції.

- Сьогодні чув думку, що вже з Британії дізнаються – де купити квитки на НСК "Олімпійський", щоб побачити дебати. А от тобі особисто було б цікавіше побачити дебати на стадіоні, чи у стандартному форматі – в студії.

- Насправді, є стаття в законі "Про вибори президента України", яка регламентує дебати між кандидатами: як вони повинні відбуватися, в яких рамках, хто їх організовує, і все, як воно повинно бути. Постанова ЦВК більш детально це все описує.

Щодо квитків, то це той момент, який мені трошки соромно. Адже це, перепрошую, не цирк і не якесь шоу. Це – вибори президента України, вибори гаранта Конституції, вибори першої особи держави, яка представляє Україну на міжнародній арені. І коли людина ще не вибрана, а з неї вже сміється весь світ і хоче прийти й подивитися, вибачте, як на клоуна… Ну, так не має бути. Це взагалі неправильно.

Моя позиція така: так, це шоу. Але це не повинно було б бути шоу. Це повинні були б бути дебати, з сухими фактами, з презентацією виборчих програм кандидатів. Це повинен був би бути не стадіон, де будуть різні гасла викрикувати і змагатись, хто кого перекричить. Це повинна була б бути студія, експерти, представники поважних громадських організацій, інші поважні люди, які мають запитання і можуть озвучити ті запитання, які мають самі виборці. От у мене, наприклад, є дуже багато запитань до кандидата Володимира Зеленського.

 

- Він каже, що ти можеш в коментарях йому написати…

- Не відповідає. Я пробував писати до представників його команди, у них є певні стандартні відповіді, але мені цього недостатньо. Я хочу більш детально. А коли вони не мають що відповісти, то починають переводити все на жарт. І це ще один момент, чому мені страшно, що Володимир Зеленський буде обраний президентом України. Тому що складних ситуацій і складних питань під час керування Україною буде виникати щодня і дуже багато. І мені дійсно страшно, що у якихось патових ситуаціях воно буде переводитись на жарти. На рівні держави воно може й спрацьовує серед певних людей, але на міжнародній арені воно не спрацює.

- Ти можеш уявити Володимира Зеленського, який сидить і дивиться в очі Володимиру Путіну?

- Знову ж таки, я озвучу свою суб'єктивну думку: він слабий і морально, і енергетично, щоб переграти навіть не Володимира Путіна, а лояльних до України представників інших держав. Тому що президент кожної держави, навіть самої дружньої до України, повинен в першу чергу забезпечувати інтереси громадян своєї держави. І вже на цьому рівні, мені здається, що Володимир Зеленський не зміг би.

- Тобто, навіть з Віктором Орбаном він би не порозумівся?

- Ні.

- Тоді скажи: чого ти очікуєш від нового президента, хто б ним не був? І чого саме ти боїшся? Найбільший страх і найбільше очікування?

- Я в цьому житті вже мало чого боюся, але мені б не хотілося, щоб переміг Володимир Зеленський. Скажу відверто: в другому турі я, як і у першому, буду голосувати за Петра Порошенка. Чого б я від нього хотів? Щоб він прислухався до тих зауважень, які оголосило йому суспільство. Є над чим працювати і є які помилки виправляти. Чого я боюся? Що він просто не зверне уваги на ці зауваження, але в мене немає сумнівів, що зміни відбудуться.

- А що найстрашніше може бути для України за підсумками цих виборів? Що ми можемо втратити у найгіршій перспективі?

- У найгіршій перспективі ми можемо втратити Україну, як таку. Але, знову ж таки, це не буде страх – це буде швидше переконання: у випадку, якщо президентом буде обраний Володимир Зеленський і справдяться оті страхи, які зараз гуляють по Інтернету, то люди, які його обрали, виявляться неготовими взяти на себе відповідальність за свій вибір. І страх в тому, що люди, які оберуть Володимира Зеленського президентом, у крайній ситуації не підуть на фронт захищати Україну, її народ, територіальну цілісність, суверенітет, як це зробили хлопці, які пішли в 2014-2015-му роках. Тому що основна частина його електорату це люди, які так чи інакше "відкосили".

І страх в тому що ті, хто пішли на війну в 2014-2015-му роках, вони просто не захочуть піти. Не тому, що вони перестали любити свою державу, не тому, що вони не бажають їй добра, не тому, що не хочуть захистити територіальну цілісність і суверенітет, а саме тому, що вони не будуть бачити потреби – за кого? 30% виборців України віддали свій голос за героя фільму. Страшно, що просто нікому буде.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна