Донбас чекає повномасштабна "мінна війна"

З кожним днем війни заміновуються та розміновуються нові території в районі лінії зіткнення, а донбаському степу лише зростає кількість непідірваних боєприпасів. 

Про особливості "мінної війни" та важливість "саперів-розмінерів" в умовах гібридної війни  depo.ua поговорив зі спеціалістом з розмінування полковником запасу Віталієм Галіциним, який після важкого поранення в зоні АТО та втрати зору готує фахівців з розмінування в Кам'янці-Подільському.

Доволі часто ЗМІ повідомляють про підрив в зоні АТО на мінах та розтяжках наших військових та цивільного населення. Чи можна говорити, що паралельно з так би мовити основною війною на Донбасі триває і "мінна війна"?

Так, є таке поняття як "мінна війна", і вона включає в себе не тільки застосування протитанкових, протипіхотних мін, найбільш масово застосовуються саморобні вибухові пристрої. Тобто пристрої, в які входить вибухівка, що використовується нештатно. Приміром, дуже багато підривається і наших військовослужбовців, і цивільного населення на гранатах, які встановлені в зоні АТО на розтяжку. Ось це і є яскравий приклад саморобного вибухового пристрою, тому що в даному разі граната застосовується нештатно.

Але потрібно розуміти, що сьогодні оця "мінна війна" триває аж ніяк не в повному обсязі, тому що не було ще такої вказівки з Кремля, а на більш ранньому етапі у сепаратистів не було можливостей для цього.

В будь-якому разі, територія яка зараз знаходиться під контролем агресора і незаконних збройних формувань, вона перейде все рівно під контроль України. І ось в цьому випадку імовірно буде повномасштабна мінна війна, коли застосування збройних сил буде обмежене. Коли те, до чого ми уже звикли, мінометні артилерійські обстріли, перестрілки будуть обмежені, саме тоді і розпочнеться "мінна війна" – активне використання вибухових пристроїв, і переважно саморобних. До такого висновку підштовхує досвід військових конфліктів останніх десятиліть, починаючи від В'єтнаму до Іраку, Афганістану та Чечні.

Чи пов'язана величезна кількість фейкових повідомлень про замінування об'єктів з "мінною війною" проти України?

Навесні 2015 року було дуже багато таких повідомлень – це і Київ, і Львів, і Харків. Це є однією з стратегій "мінної війни". І тут є кілька цілей - залякування людей, щоб дійшло до того аби була розкоординація роботи відповідних управлінь. Це один з факторів "мінної війни". Інший фактор – це те, що у такий спосіб через фейкові повідомлення йшла підготовка до справжніх вибухів. Справа в тому, що всі відомства вони просто звикають до того, що всі ці повідомлення хибні і тоді вже просто йде розслаблення.

На Донбасі зараз також активно використовують саморобні вибухові пристрої, ті ж розтяжки. Це, будемо говорити, найнижчій профіль застосування цих саморобних вибухових пристроїв. В першу чергу вони направлені на те щоб залякати місцеве населення, особовий склад військових формувань, щоб вони втратили впевненість у своїх діях і були деморалізовані.

Але повномасштабна "мінна війна" може розпочатися лише після того, як наші війська повернуть під свій контроль окуповані регіони?

Так, буде перейдена ця фаза, тоді розпочнеться повномасштабна мінна війна.  Якщо взяти досвід ведення бойових дій силами НАТО і в Іраку і в Афганістані, коли закінчилися боєзіткнення, і тоді як раз розпочиналася ця мінна війна.

В той же час нинішня ситуація на лінії зіткнення, коли триває така собі позиційна війна також сприяє використанню прийомів мінної війни диверсійно-розвідувальними групами ворога, але для ефективного використання такої тактики потрібні заздалегідь заготовлені запаси вибухівки.

Ось приміром диверсійна група, стандартна – це 5 чоловік. Коли в 2014 році в літку сили АТО перейшли в наступ. На той час  про "мінну війну" мова не йшла, оскільки тоді серед сепаратистів ще на повну міру не працювали російські інструктори. Для того щоб вести повноцінну мінну війну, перше, що необхідно – це заряд вибухової речовини, чи це буде стандартна вибухова речовина тротил, чи це буде артилерійський снаряд, мінометна міна, чи це буде гранатометний постріл, граната. На той час це було все зі сторони незаконних збройних формувань таке спонтанне, тобто вони не продумували ці питання. Наразі, коли встановлено вже певну лінію фронту, і ми вже трошки навчилися воювати, ми ставимо їм заслони.

Ось наприклад, пройшла інформація, що СБУ було попереджено більше 200 випадків терористичних актів. Що це означає для спеціалістів? Це не те, що було встановлено  саморобний вибуховий пристрій і його знешкодили, ні.  Це означає, що був знайдені якісь схрони або склади, які були зроблені для того, щоб можна було диверсійним групам вдало виконувати  оці терористичні або диверсійні акти за допомогою цих схронів, цих вибухових речовин. В 2014 році, коли ми вдалими діями відкинули незаконні збройні формування до сьогоднішніх меж, вони просто не встигли цього зробити, тому що їх не програмували на це.

Але зараз ситуація змінилася і "мінна війна" з'явилася в порядку денному сепаратистів?

Так, на сьогоднішній час, коли вони знаходяться за цією межею, в них є можливість зробити це все. Тому, якщо, а про це зараз багато говорять, ми політичними методами повернемо собі Донбас, то все рівно  залишаться диверсійні групи - їх дуже багато з числа місцевого населення. І  російські інструктори, а вони фахові, тому що в них дуже велика школа – це Північний Кавказ, Чечня. Тим більше, що на стороні самопроголошених республік воюють і безпосередньо кадирівці, а до складу кадирівців перейшло дуже багато і чеченських так званих бойовиків, а в них  дуже велика школа як раз ведення мінної війни. Коли на північному Кавказі закінчилися регулярні боєзіткнення, постало питання цієї повальної "мінної війни". Тому на Донбасі ми зможемо зустріти дві школи: радянську школу "мінної війни",  і оця чеченська ісламська радикальна. І тому на сьогоднішній день ми повинні бути готовими проводити вишколи, навчання практичні заняття і підготовку кваліфікованих спеціалістів саме з протидії саморобним вибуховим пристроям.

Коли до війни на Донбасі підключилися російські спеціалісти-мінери?

В 2014 році отримав поранення як раз на саморобному вибуховому пристрої, в складі інструкторів я був в полку "Азов". Мій друг загинув, старший групи інспекторів, я отримав поранення. Це було 26 серпня, як раз під час Іловайського котла, саме тоді включилися в дію кваліфіковані російські інструктори, коли вони вже собі чітко визначили мету. А до цього їх просто не було, тому на території, які зараз під нашим контролем, то я не думаю, що буде розв'язана велика "мінна війна", вона є, але не на тому рівні. Але ми маємо бути готовими. І те, що мене на сьогодні дратує, дуже мало приділяється уваги підготовці спеціалістів в цьому питанні. Так, у нас в Україні уже більше року працюють канадські спеціалісти з саморобних вибухових пристроїв, але немає ще зі сторони нашого керівництва ЗСУ, Нацгвардії, СБУ того охоплення, яке повинно бути. І щоб перейняти в них цей досвід, я на сьогоднішній день не бачу.

Чи є велике відставання українських спеціалістів-саперів від російських колег?

Такого відставання насправді немає, тому що в нас теж дуже хороша школа, і українські і російські фахівці, будемо так говорити, однієї школи Радянського союзу. Так, у російських спеціалістів була велика школа Чечні, але не забуваймо, що за роки незалежності у нас була школа Югославії, Лівану, Іраку і Афганістану. У нас теж школа велика, але є відставання в тому, що за часи Незалежності України знищувалися інженерні війська, і це перш за все сапери. В технічному забезпеченні ми все ж таки відстаємо, але не на багато, і за допомогою наших західних партнерів ми його скорочуємо. Нам в цьому питанні допомагає в основному Канада – вона дуже велику роль відіграє в контрвійні саморобним вибуховим пристроям в Україні. Вони надали велику допомогу нам – це і робототехніка, це і засоби захисту, це і інші деякі прилади і так далі. Зі свого боку американці надають інструкторів. Крім того Велика Британія та Німеччина зараз цікавляться цією проблематикою. Вони також вважають, що в майбутньому це буде велика проблема.

Окрім підривної діяльності ДРГ є ще й проблема боєприпасів, що не розірвалися?

Так, це теж серйозна проблема. Дуже велика кількість вибухових пристроїв – постріли гранатометні, артилерійські снаряди, мінометні міни і так далі, тих що не розірвалися. І це уже інша тема – очищення території. Це теж несе велику небезпеку. Ми бачимо, що дуже велика кількість людей підривається.

Приблизно 40% снарядів на Донбасі не вибухає, і я вам поясню чому. Справа в тому, що усі великі склади боєприпасів, запаси які зараз зробили російські агресори на непідконтрольній Україні території, це ті боєприпаси, які мали б піти на утилізацію. Тобто в них уже вийшов термін зберігання і таким чином їх просто утилізують. Тому що на утилізацію одного артилерійського снаряда необхідно в середньому  200-300 доларів. Навіщо це робити, якщо можна просто завезти на Донбас, а там перекинути, підірветься чи не підірветься – це вже проблема майбутнього.

Це характерно і для наших, і для росіян, тому що в нас теж багато боєприпасів, які ще залишилися з радянських часів. В нас не випускали артилерійських снарядів, тому що у нас вистачало тих складів, які були в нас. Коли виводилися радянські війська так званої "західної групи військ зі Східної Європи, вони в основному залишалися на території України, щоб далі їх не розсовувати, вони всі були тут. І у нас проблема була велика з утилізації – частина їх утилізувалася за рахунок коштів натівських трастів, але дуже велика кількість залишилася. От і воюємо тим, що залишилося від СРСР.

Наскільки складно підготувати Україні спеціалістів з розмінування?

Це не обов'язково повинні бути кадрові військові - військовослужбовці за контрактом та офіцери. На сьогоднішній день офіцер, який закінчує вищу військову школу, навіть з інженерною направленістю, він фаховий, він підготовлений, але його знання дуже і дуже великі за розмахом. Єдиний навчальний центр, який станом на сьогодні готує фахових  спеціалістів з розмінування – це Центр розмінування, який знаходиться в місті Кам'янець-Подільський, тому він працює і дуже великий наплив – по 50, по 60 чоловік на чотиритежневих курсах для цієї спеціальності. Тут немає різниці чи це кадровий офіцер, чи це мобілізована людина, чи це доброволець. Підготувати можна - це не проблема, але використання ось цих фахівців, які  пройшли навчання в цьому центрі розмінування, стоїть під питанням, тому що неякісно використовують людський ресурс. Не всі, але деякі командири цих підготовлених саперів-розмінерів ставлять просто на блокпости, замість того, щоб вони займали саме тим, чого їх навчили безпосередньо.

Крім того, дуже часто на це навчання відправляють людей, які заважають повсякденній діяльності підрозділу. Ну, ми знаємо, що в війську процвітає і алкоголізм, і інші проблеми. І щоб позбутися якогось "аватара", а давай я його відправлю на чотири тижні на підготовку. А таку підготовку має проходити людина відповідно вмотивована. Серед добровольців питань з мотивацією немає, а от серед мобілізованих – тут проблема. І з них може прийти й людина небезпечна, в якої з головою не все добре. І це є велика проблема наших командирів вищого рангу.

За свою історію, скільки я служив в інженерних військах, я дуже багато стикався з тим що недоцінюють небезпеку на достатньому рівні, поки не стикаються з проблематикою "мінної війни", недооцінюють фахівців інженерної справи. Керівництво Збройних сил України має повернутися до цього обличчям, бо за всю історію незалежності інженерні війська тільки розбазарювалися. І у нас за великим рахунком на початок військових дій відсоток інженерних військ був 1-2% від усієї чисельності, тоді як за стандартами НАТО, їх повинно бути не менше – 8-10%.

Наші стандарти підготовки таких фахівців сильно поступаються натівським?

Якщо ми беремо процедури натівські, то у них є цілі комплекси, натівські фахівці вони в цьому плані дуже досвідчені, можливо не досвідченіші ніж наші, але в них зовсім інша тактика ведення цих дій.

Я стикався з натівськими фахівцями, там будь-який офіцер, який випускається з вищого навчального закладу, він обов'язково проходить курси з розмінування, всі до останнього офіцери. Тому що вони стикнулися з цим і вони знають, що будь-який офіцер повинен чітко бути готовий до ведення мінної війни, і стикнувшись з саморобним вибуховим пристроєм, не просто опустити руки, а діяти. На жаль у нас такого немає. У нас це проходить уже практично там, де є небезпека, де можуть бути втрати і безповоротні.

Отже, підсумовуючи, варто зазначити, що підготовка до масштабної мінної війни в Україні йде, але не на тому рівні, на якому б хотілося, не беручі до уваги досвід тих ситуацій, які були в минулому. І це найгірше, і з цим треба боротися.

А як ідуть справи з іншими аспектами інженерних військ, з військовою логістикою, будівництвом інженерних споруд?

Важко, дуже важко, тому ж таки, що за часи до 2014 року техніки інженерної дуже багато продали. Коли в 2014 році, під час анексії Криму, намагалися захистити наші кордони вибуховими чи не вибуховими загородженнями, а техніки то відповідної немає, техніка вся була розпродана, а на сьогоднішній день Україна не випускає інженерної техніки, а те що залишилося воно було розграбовано і просто не могло виконувати штатні завданні. Це теж дуже велика проблема, і треба це все піднімати. Зробити це цілком реально, тим більше, що країни НАТО готові допомогти, та й у країн колишнього Варшавського договору на сьогодні залишається радянська техніка, яка могла б бути передана і нам. Ну, і треба налагоджувати виробництво власне.

А терористичним республікам російський "воєнторг" постачає тазом зі зброєю і військово-інженерну техніку?

Що стосується наших ворогів на Донбасі, то там інженерної техніки теж немає, вони для інженерних загороджень використовують техніку господарську, Росія їм такої техніки не дає, хоча в самій Росії є запаси інженерної техніки, і вони її розвивають, у них є нові зразки, вони в цьому плані працювали. Але на сьогодні їхня основна задача на Донбасі  - позбутися старих боєприпасів, старої техніки.

Ще кажуть, що росіяни на Донбасі випробовують і нову техніку…

Так, перевіряють і модернізовану техніку, і плюс, що найголовніше, вони на Донбасі відпрацьовують тактику ведення бойових дій. Тому що, якщо взяти ту ж таки Чечню, там не було такого повномасштабного конфлікту. На Донбасі, звісно, конфлікт теж локальний, але в Чечні не було і такого розмаху, аби була можливість відпрацьовувати тактику ведення війни. А для чого вони пішли в Сирію? В тому числі і для того, щоб відпрацювати тактику ведення повітряних боїв. 

Фото: УНІАН