Чому для Путіна Ту-154 стане в один ряд із розвалом СРСР

26 грудня 1991 року вважається датою смерті СРСР, хоча певні структури радянського союзу працювали ще протягом 1992 року. Пройшло 25 років - цю дату на Росії згадувати не люблять. Набагато більше згадок про 8 грудня - дату підписання Біловезьких угод і створення СНД. Хоча сьогодні є й інша причина не приділяти увагу привиду радянщини - катастрофа Ту-154 над Чорним морем...

Смерть СРСР, як казав президент Росії Володимир Путін, "найбільша геополітична катастрофа 20 століття".

"Хто не шкодує про розпад СРСР, у того немає серця. А у того, хто хоче його відновлення в колишньому вигляді, у того немає голови", - це теж слова президента Росії.

У країні, яка стала правонаступницею СРСР і копіює мілітаристську агресивну політику радянського монстра не люблять згадувати про події 1991 року не тільки тому, що ностальгія за "совком" і "відродження" держави є сучасними пропагандистськими штампами, які нав'язуються населенню. А й тому, що Путін у ті роки таємно працював над розвалом "совка".

В серпні 1991-го, у часи путчу, Володимир Путін, будучи головою комітету із зовнішніх зв’язків мерії Ленінграда і одночасно близьким соратником першого демократично обраного мера міста, одного з лідерів Міжрегіональної депутатської групи Анатолія Собчака, боровся з ГКЧП. З тими людьми, які намагалися зберегти Союз. 20 серпня в Ленінграді вдалося організувати 200-тисячну демонстрацію на підтримку Єльцина і проти ГКЧП. І саме у цей день, вранці, Володимир Путін терміново прибув до міста із відпустки з Прибалтики. Такий мітинг, якби йому хотіли завадити у місцевому КДБ, не міг відбутися. Владнати справи міг допомогти саме Путін. Навіть є спогади історика Валерія Снєгирьова, який розповідав, як Путін особисто збирав мітинг за вказівкою Собчака. Між іншим, за свідченнями вдови Анатолія Собчака Людмили Нарусової, нинішній прем’єр і колега Путіна Дмитро Медведєв  множив на "ротапринті" листівки проти ГКЧП і сам розклеював їх на стінах будинків.

Сьогодні на Росії обговорюють катастрофу Ту-154, яку також скоро захочуть забути. Кажуть про лікаря Лізу, ансамбль Александрова, невинних жертв катастрофи поблизу Сочі. І майже ніхто не помічає, що Ту-154 1983 року випуску є справжнім привидом епохи СРСР за своєю сутністю. 

Росія, як і СРСР, веде війну. Тоді був Афганістан, сьогодні - Сирія та Донбас. Військові операції, про які так мало знають всередині країни, яка не живе війною. Десь там, далеко, гинуть російські хлопці. Мало кому відомо, чи проводить Росія наземну операцію, бо там діють приватні військові компанії - і туди їдуть ополченці після Донбасу. Чи є у Сирії "відпускники"? Чи влучає авіація виключно по ворогах і терористах, як розповідають людям, а не по мирних жителях і дітях Алеппо? І чи є російська армія на Донбасі, якої, за словами президента Путіна, взагалі немає? 

Жертви Ту-154 - це жертви війни. Журналісти телеканалів, які висвітлюють війну. Ансамбль Александрова, який співає і розважає тих, хто вбиває. Це головний ансамбль російської армії. Лікар Ліза, яка допомагала як безхатченкам вдома, так і "ополченцям" Донбасу - у чужій країні, куди прийшла її армія. Ту-154 летів на війну, в аеропорт Хмеймім, з ансамблем, який мав давати концерт у зруйнованому, переповненому смертю Алеппо - для російських військових. 

Якби не було авантюри Путіна у Сирії - не було б цих жертв. Теракт А321 над Сінайським півостровом, вбивство посла Андрія Карлова в Анкарі за Алеппо, тепер катастрофа Ту-154 і дуже швидка заява про те, що це не був теракт. Чому ж так швидко відкинули версію? невже вам дали вказівки? Дуже багато обставин - від великого розкиду уламків літака (1,5 км), до вибуху, який зафіксувала камера пляжу "Огоньок" Адлера - вказують саме на теракт.

І якщо це таки теракт, то яке рішення прийматиме керівництво Росії. Якщо визнати теракт, то потрібно на когось його повісити. Досі ж ІДІЛ на себе не взяли відповідальність. Але повісити на них - це найбільш вигідний варіант. Проте визнавати теракт - це дати зрозуміти громадянами Росії, що вони в небезпеці і війна з мусульманським світом ведеться не десь там далеко, а тут, вдома, поблизу Сочі. 

Якщо не визнавати теракт, а придумати версію з птахами чи помилками пілота - це корисно для продовження політики замовчування всієї серйозності сирійської авантюри. 

Але, найголовніше, що досить скоро про Ту-154 всі забудуть і не згадуватимуть як про "найбільшу геополітичну катастрофу 20 століття". Бо як тоді, так і тут, за цією катастрофою стирчать не зовсім чисті вуха нинішнього президента Росії Володимира Путіна.