Антон Миронович: Про цензуру, шкоду блогерів та інформаційну політику в АТО

Вже давно прес-центр штабу АТО перебуває під критикою суспільства, оскільки інформацію про бойові дії, роботу і успіхи нашої армії, а також характер війни люди дізнаються здебільшого від блогерів, волонтерів та журналістів. Після останніх подій під Жолобком та Красногорівкою люди критикували прес-центр за те, що армію показують "тєрпілами", які не стріляють у відповідь, хоча, насправді, ЗСУ досить успішно воюють і проводять операції. Про подання офіційної інформації, роботу прес-центру, інформаційну політику держави Depo.ua поговорив з підполковником Антоном Мироновичем, речником штабу у відпустці.

- Антоне, 10-го липня Ви написали, що більше не виконуєте обов'язки речника штабу АТО. Ви у відпустці, на ротації чи щось сталося?

- Виконання обов'язків на посаді речника штабу АТО, як і на інших посадах в складі прес-центру штабу операції, відбувається на ротаційній системі. Офіцери призначаються відповідними наказами для виконання обов'язків впродовж кількох місяців. Це пов'язано із тим, що робота достатньо інтенсивна. Якщо брати посаду речника штабу АТО, то це впродовж двох місяців ти працюєш у режимі 24/7. Тебе ніхто не замінює, ти лишаєшся чи не єдиною людиною, котра уповноважена давати коментарі представникам ЗМІ, відповідати на інші запити мас-медіа... За два місяці дається взнаки втома, потрібен відпочинок. Адже рівень відповідальності надзвичайно високий.

Ця заява - вдячність. Я був на посаді речника АТО чотири рази. Коли заступаю - вітаю колег, коли закінчується ротація - пишу слова вдячності.

- Після ротації і такого шаленого робочого графіку, чим займається людина, от Ви, наприклад? Одразу у відпустку, чи продовжуєте службу?

- Я - кадровий офіцер. У ЗСУ проходжу службу вже понад 17 років. За цей час достатньо багато змінилося в моїй військовій кар'єрі. Вищі військові звання, пройшов декілька щаблів військової служби, починаючи від заступника командира роти, був навіть викладачем військового вишу. Вся моя служба перетинається безпосередньо зі зв'язками із громадськістю. Тож, і тут, у глибокому тилу, продовжуватиму працювати. Однак зараз я у відпустці. Коли повернуся до зони АТО, від мене не залежить - це вирішує керівництво Міноборони. Але в будь-який момент, коли буде відповідне розпорядження, я готовий приступити до виконання обов'язків.

- Давайте перенесемося в 2014 рік. Як для Вас почалася війна? І як саме, по суті з коліс, розбудовувалася робота у питаннях зв'язків з громадськістю?

- Я не був безпосереднім учасником роботи в штабі АТО з перших днів воєнних дій. Але фактично всі ті люди, котрі брали участь в організації роботи - це мої колеги, добрі знайомі, а деякі навіть друзі. Тому інформацією володію. Оскільки, в армію я прийшов понад півтора десятки років, то є з чим порівнювати. До війни, ставлення більшості українського суспільства і, насамперед, людей, котрі вирішували долю країни, було, м'яко кажучи, невтішним. Ніхто не очікував і не хотів війни. Ніхто не думав, що "братня" країна зі сходу може напасти. Українська армія методично знищувались ззовні та руйнувалася зсередини. Відповідно, інститут прес-офіцерів на всіх ланках не функціонував. Це були рештки від моделі СРСР - так званої військової журналістики. Не є таємницею, що в СРСР готували військових журналістів, але це, за великим рахунком, була школа військових пропагандистів. Такий навчальний заклад, до прикладу, був у Львові. Практично всі ми, так звані військові журналісти, навчалися там. Я сам закінчив цей навчальний заклад у 2005 році. І пам'ятаю, чому нас вчили - це абсолютно не говорило про зв'язки з громадськістю чи прес-службову діяльність.

- Чому саме вчили?

- Навчали писати про армію, змальовувати її в найкращих барвах. Якщо десь щось відбувалося не так... Ви самі розумієте, от назва професії "військовий журналіст". Сам журналіст має бути незалежним. Але, якщо додати приставку "військовий", виходить, що він автоматично не може бути незалежним, і відповідно не може бути журналістом. На мою суб'єктивну думку, військовий журналіст - це синтетичне поняття. Як і журналіст прокуратури, СБУ, іншого відомства. Ми - підзвітні і підконтрольні. Відповідно, наші завдання та функції потребують переосмислення та корегування.

- В 2014-му з інформацією був справжній безлад. Про бої писали волонтери, військові в соцмережах, була і офіційна інформація, яка часто тонула в цих потоках, зокрема і проросійської пропаганди... Взагалі не було розуміння, як подавати інформацію?

-Я був свідком того, як відбувалися процеси в тилу, коли спершу в напрямку півострова Крим, а згодом і на Схід, висувалися перші підрозділи. Ніхто не знав що робити, як інформувати, навіть тих, хто повинен був зі зброєю в руках захистити нашу Батьківщину. Я вже не веду мову про інформування суспільства в цілому. Був оперативно створений прес-центр у складі штабу АТО. Тоді залучили перших люднй, котрі були на підхваті, з тоді існуючих прес-служб органів військового управління, до прикладу, підполковник Олексій Дмитрашківський... Працювали офіцери з регіональних медіа-центрів, не численних військових газет, журналів та телерадіостудій. Втім, не було тоді розуміння, як це мало відбуватися. Були великі втрати серед бійців... Не завжди об'єктивно і, найголовніше, вчасно подавали інформацію. Це допомагало нашому ворогу йти дещо попереду. Проблема в тому, що системи не існувало з самого початку. Ніхто не був готовий і не розумів, наскільки це важливо.

- Як подавалася інформація, хто відповідав, з ким узгоджувалася?

- Відповідальність за подання інформації здебільшого лягала на плечі тих, хто працював у прес-центрі штабу АТО. Керівництво ЗСУ, генерали, офіцери, котрі керували операцією, до кінця не розуміли, наскільки важливо оперативно та правдиво інформувати суспільство про перебіг операції. І не важливо, чи це перемога, чи поразка. На жаль, про техніку затвердження сказати не можу. Знаю, що люди, котрі тоді працювали, робили все, щоб надати якомога більше оперативної інформації, але дуже часто стикалися із нерозумінням командування. Особливо тоді, коли відбувалися буремні події: котли, зокрема Іловайський, оборона Донецького аеропорту, потім події в Дебальцевому тощо. Це події з великими втратами. Не завжди інформація достатньо швидко надходила від військових. У них у самих не було часто повної картинки того, що відбувалось. На жаль, такі реалії війни та активних бойових дій. Зараз ситуація змінюється на краще.

- Волонтери, журналісти - всі писали про те, що відомо, не фільтруючи інформацію з АТО. Часто, навіть позиції наші видавалися заради якихось лайків. Якось намагалися впливати на це?

- Це проблема характерна не лише для нашої країни і не тільки для війни на Донбасі. В епоху розвинених технологій й освічених людей є волонтери, блогери, котрі вміють писати, користуватися гаджетами, робити фото і відео. Дуже важко зробити так, щоб вони зрозуміли свої роль та місце. І щоб суспільство зрозуміло, наскільки компетентно і адекватно подають інформацію люди, котрі не причетні напряму до певних подій. Тоді, на початку війни, справді інформація здебільшого надходила від людей, котрі не були пов'язані ні з прес-службовою діяльністю Міністерства оборони, ні зі Збройними силами зокрема. Але були і певні позитивні приклади. Активно тоді розпочала роботу група "Інформаційний спротив" Дмитра Тимчука. Вони давали компетентну оцінку і чіткий аналіз того, що відбувалося. Але це пов'язано із тим, що Дмитро Тимчук сам є військовим журналістом, колишнім офіцером, який досить тривалий час проходив службу в лавах ЗС України, зокрема брав участь у миротворчих операціях тощо. Він чітко розумів специфіку, що можна подавати, а що ні. Згодом і в штабі з'явилося розуміння важливості подання оперативної інформації задля поліпшення довіри у суспільстві.

-Ви кажете, що з'явилося розуміння. Помітно, що подання інформації з АТО, робота прес-служб бригад і самого прес-центру значно покращилася. Втім, досі є критика: інформація подається з великим запізненням, немає даних про нашу відповідь. З чим пов'язано це?

- Інформаційна політика держави формується на найвищому рівні. Вже декілька років існує поняття "політика єдиного голосу", на західний манер це звучить "One Voice Policy". А найголовніше - зараз є чітка установка давати виключно перевірену інформацію, уникати її викривлення, ніколи не приховувати втрати. Хочу Вас у цьому запевнити, що жодні бойові втрати сьогодні не приховуються...

- Добре, наприклад, блогер, демобілізований АТОвець Мартін Брест написав те, з чим повністю можна погодитися. Армія у зведеннях виглядає "тєрпілами". По нас стріляють, а ми "даємо гідну відповідь". Яку відповідь? Чому нема інформації про загиблих бойовиків? Що заважає цьому?

- Прес-центр АТО - це офіційний орган. Окремі блогери, а є і дотичні до Міноборони, насправді володіють певною інформацією про те, що відбувається. Однак не повною. Деякі з них роблять з таких речей особистий піар. Прес-центр штабу АТО подає статистичну інформацію. Насамперед, для тих людей, котрі потім обробляють її і подають суспільству - маю на увазі ЗМІ. Ми маємо говорити про перемоги і робимо це. Але всі повинні розуміти, що є такі поняття, як безпека операції, оперативне планування та інші важливі речі. Ми не завжди можемо негайно говорити про те, що відбулося вчора чи вже сьогодні, враховуючи те, що ми можемо цю інформацію більш ефективно використати дещо пізніше...

За понад три роки війни зміцніла інформаційна структура війська, керівництво зрозуміло, як і що говорити. Інколи, справді, хочеться подавати інформацію раніше. Ми самі даємо рекомендації керівництву, якщо бачимо, що та чи інша інформація має подаватися вже і негайно. Але не завжди нам надходить позитивна відповідь. Рішення не приймаються на рівні однієї людини - є штаб, де зважають на всі ризики й загрози, переваги чи недоліки подачі певної інформації. Можу сказати, що під час останньої ротації мені приємно працювалося, бо було повне розуміння керівництва і ми працювали наввипередки. Наш прес-центр та інші прес-офіцери подавали оперативну та об'єктивну інформацію швидше не лише за блогерів та громадських активістів, а, насамперед, не давали ворогові влаштувати чергову брехливу пропагандистську акцію з дискредитації сил АТО та української влади в цілому.

- Так що таке "гідна відповідь"? Правда, хочеться принаймні зрозуміти кількість значень цього терміну...

- Це лише лексичне словосполучення, яке має багато відповідників. Наприклад, адекватна відповідь, чи застосування вогню у відповідь... Позиція командування АТО, вищого військового та взагалі керівництва держави є непохитною - якщо є безпосередня небезпека нашим бійцям чи мирним мешканцям, ми відкриваємо вогонь. Але ми не стріляємо, на відміну від ворога, щоб продемонструвати свою присутність чи просто постріляти. Бачимо ворога, бачимо, що стріляє чи готується стріляти, намагається здобути тактичну перевагу чи вклинитись в нашу оборону - відкриваємо вогонь на ураження. Це і є гідна відповідь. Ніхто не буде відкривати вогонь просто так, хаотично чи беззмістовно. Це насправді контролюється. Втім, ніхто не буде ставити на мапу ворожих загарбницьких планів життя наших військовослужбовців та жителів прифронтових територій.

- А чому майже ніколи не озвучуються втрати серед ворога?

- Ми не завжди можемо впевнено сказати про те, що відбувається на окупованій території. Якщо ми наносимо вогневе ураження, то ми не можемо бути певні, що внаслідок цього є точна кількість загиблих чи поранених серед живої сили противника, знищена ворожа військова техніка. Ми можемо часом робити припущення. Але це лише припущення, які не мають права бути оприлюднені як достовірна інформація. Якщо є точні дані про втрати противника - безперечно про це говоримо. Вона надходить від розвідки, із радіоперехоплень - ми це завжди перевіряємо. Але, якщо ворог припинив обстріл чи спробу прориву, й сам запросив перемир'я, то це вже багато про що говорить.

Ви повинні зрозуміти, що брехня чи спекуляції - жодним чином не наблизять нас до перемоги. А саме таку стратегію використовують наші опоненти, говорячи про "легіони іноземних найманців в лавах Українського війська", якісь міфічні "провокації з боку ЗСУ", астрономічну кількість боєприпасів", яку ми нібито щодня випускаємо в їхній бік тощо. Їхній брехні немає меж. Часом вони навіть оббріхують самих себе. Відповідно, навіть рівень довіри до них тих людей, хто їх підтримував чи підтримує зараз, стрімко падає.

- Ви кажете, що рішення про подачу інформації приймає штаб. Який взагалі ланцюжок цієї подачі? Скільки рівнів вона проходить перед публікацією?

- Якщо говорити про статистичні дані щодо втрат, будь-яких форм бойових дій, обстрілів тощо, то є певна визначена армійська процедура. Коли підрозділ вступає в бій або потрапляє під обстріл, здійснюється доповіді, бойові донесення до вищого штабу. Від взводного ротного опорного пункту - до штабу батальйону, звідти - до командного пункту бригади. Відповідно, бригада подає інформацію в штаб оперативно-тактичного угруповання, а звідти вона надходить у штаб АТО. Це все контролюється та моніториться, інформація не повинна бути спотвореною чи неточною. Є представники не тільки підрозділів, але й самого штабу, що знаходяться неподалік і можуть це підтвердити. Є представники також СЦКК, що фіксують ті чи інші порушення. Тому інформація є максимально вірною, але через те, що вона проходить кілька щаблів перевірки, її подача займає певний час. Це не дні і не години. Наприклад, інформація про обстріл за тим ланцюжком, який я назвав, потрапляє до штабу АТО фактично за лічені десятки хвилин. Вже звідти прес-центр штабу АТО бере всю інформацію. За потреби ми можемо з'ясувати додаткові подробиці на рівні бригад і ОТУ. Вже тоді і подаємо її суспільству. Насамперед через ЗМІ.

- Є така проблема, що більшість сюжетів воєнних журналістів, а також воєнкорів знімаються вдень, коли нема обстрілів. А вночі порушення з боку бойовиків ніхто не знімає, залишається лише фіксувати наслідки. Якось працюєте над тим, щоб показувати нічні бої, можливо, в реальному часі?

- Якщо ми покажемо все, що відбувається в режимі реального часу, для ворога це буде чудовим монітором - вони побачать що ми робимо і як діємо. Не погоджуся стосовно нічних зйомок. По-перше, журналісти мають змогу перебувати на лінії безпосереднього бойового зіткнення за будь-якої пори доби. Безперечно, перед цим є відповідна процедура допуску. По-друге, не всі журналісти хочуть так ризикувати. Це вже їхня справа. В свою чергу, ми також несемо відповідальність за будь-яку людину, котра перебуває в районі бойових дій.

Водночас, для нас надзвичайно важливо, щоб суспільство бачило реальну картинку того, що відбувається на передовій. В яких непростих умовах захищають нашу рідну землю українські воїни, вдень і вночі. Щоб люди в тилу бачили, так би мовити без купюр, справжніх українських героїв в реальному житті. Переконались, що ми вправно робимо свою роботу і усвідомлюємо всю покладену на нас відповідальність.

- Ніч в окопі - була програма Embedded journalism, за якою журналісти могли знаходитися на позиціях. Її ж призупинило Міноборони...

- Мова не тільки про неї. Провести ніч чи добу на позиціях мають можливість будь-які журналісти - українські чи іноземні. Якщо мають бажання, заздалегідь про це інформують, то доставляються на позицію. Звичайно, для цього необхідно призначити кваліфіковану посадову особу, котра буде з ними працювати і відповідати за безпеку. Ця система вже налагоджена. Буквально нещодавно, під час моєї крайньої ротації, на "передку" мали можливість побувати журналісти з Франції, Великобритані, Данії, Хорватії, навіть Японії, інших країн, представники цілої низки вітчизняних ЗМІ. Жодних проблем з цим немає. Ми навіть вітаємо ініціативу показати нічні бої. Адже нам, на відміну від ворога, приховувати немає чого. Головне, щоб колеги-журналісти не показали зайвого в плані безпеки наших воїнів та не поставили під загрозу проведення АТО.

- Чи були у Вас колись конфлікти з військовими кореспондентами, блогерами?

- Блогери не мають права працювати в АТО, бо вони не є працівниками ЗМІ. Прес-карти мають право отримати виключно журналісти, закріплені за редакціями, деколи - фрілансери. Щодо конфліктів - задача речника штабу АТО й будь-якої військової людини, створити якомога більш сприятливі, конструктивні та ефективні відносини з представниками ЗМІ. Адже ефективні зв'язки з громадськістю - обов'язок кожного військовослужбовця! Якщо людина цього не розуміє - їй не місце на відповідній посаді в штабі АТО. Журналісти бувають різні: амбітні, професійні, з досвідом і без. Є справжні патріоти, а є ті, котрі декларують свою нібито повну незалежність. І цю "незалежність", а насправді гонитву за сенсацією та спроби самореалізації без урахувань безпеки інших, окремі представники ЗМІ часом ставлять вище свого головного завдання - захисту суспільства... У нашій роботі необхідно час від часу бути, навіть, психологом, щоб знайти підхід до будь-якого журналіста. За останні роки я спілкувався з багатьма працівниками ЗМІ, включно з іноземними. Не завжди журналісти розуміють, що ми подаємо, не розуміють часто, що саме відбувається. Головне правило офіцера із зв'язків з громадськістю створити довірливі стосунки зі співробітниками ЗМІ і не брехати. Приємно, що останнім часом журналісти розуміють власну роль - не просто показувати, але і допомагати.

Раніше ми бачили у ЗМІ матеріали про те, що в армії щось відбувається не так, причому часто це були непідтверджені факти. А якщо навіть і підтверджені, правдиві, то вони були роздуті у величезну "зраду". Сьогодні все більше журналістів перед тим, як зробити сенсаційний матеріал, телефонують до нас, розказують про проблему, яка стала їм відома, запитують чи дійсно вона існує. Дають час на те, щоб вирішити цю проблему - не виносять її назовні, якщо вона вирішується. Вони розуміють, що так само є бійцями цієї війни. І таким чином, вони не дають ворогу приводу роздмухати із цих проблем пропагандистську акцію...

- Це більше схоже на пропагандистську функцію журналістики. Але ж є ще інформативна. Ви вважаєте, що всі журналісти мають бути пропагандистами на війні і має існувати цензура? Чи повинна бути правда, незалежно від того, яка вона?

-Безперечно, що журналістика повинна бути об'єктивною. Під час війни, звісно, пропаганда повинна мати місце. Але мова ведеться не про ту пропаганду, яку використовує наш ворог. Вона не має перетинатися з неправдою і фейками. Є пропаганда служби в армії, патріотизму, підтримки ЗСУ, популяризація тих речей, які потрібні нашій державі. Яку пропаганду використовує ворог - Ви самі бачите. Постійна брехня.

Якщо ж говорити про цензуру, то жорсткої не повинно бути. Повинна бути абсолютна співпраця і координація роботи зі ЗМІ. Ми перебуваємо на війні, диктуємо власні правила, відповідаємо за захист Батьківщини, здоров'я та життя військовослужбовців, цивільного населення. Всі мають розуміти, що тут головні ми, військові. І представники цивільних ЗМІ повинні дотримуватися правил. Мова не йде про те, що ми повинні переглядати кожен їх матеріал, фото чи відео, контролювати на кожному кроці. Бо це неможливо як з етичної точки зору, так і фізично. Ми не можемо обмежувати права журналістів. Проте, ми можемо робити висновки з їхньої роботи, коригувати наші відносини, давати їм рекомендації, поради тощо. Про жорстоку цензуру мова не йде. Бо це веде до втрати довіри наших громадян, що показує протилежна сторона наочно. Їхнім пропагандистам-брехунам навіть Геббельс би двійку поставив. Наше ж кредо - бути максимально відкритими та прозорими для суспільства.

- Але в суспільстві існує запит на інформацію щодо ведення війни нашою армією. Зайняття сірої зони, про що люди дізнаються від ЗМІ та блогерів, про вогонь у відповідь. І мовчанка зовсім не прикрашає прес-центр, швидше, навпаки.. Якщо всі ЗМІ будуть дотримуватися Вашої позиції - це буде вакуум...

- Розповідати про успіхи ЗСУ необхідно! Але робити це потрібно тоді, коли ми вже досягли конкретного успіху на тому чи інакшому етапі. В процесі здійснення певних дій незначний успіх, у разі невірно поданої про нього інформації, може призвести, навіть, до трагічних наслідків. Межа тут дуже тонка.

- Не отримуючи інформацію вчасно від наших офіційних джерел люди йдуть на сепаратистські ресурси...

- Шукати там правду - справа марна. Офіційні зведення штабу АТО - це верхівка того, що подається. Завжди є коментарі офіційних осіб, речників. Левова частина моєї роботи, як речника штабу АТО, - це відповідати на питання журналістів. Коли мені ставлять запитання щодо дій нашої армії, я на них відповідаю. Наприклад, яку зброю і як ми використовуємо, які успіхи, можливі дії ворога і наша реакція тощо. Але знову ж тут жодним чином не можна нашкодити.

- Тобто, інформація, яка надходить від журналістів, котру вони беруть з власних джерел, волонтерів і блогерів, наприклад, про просування в "сірій зоні" - вона шкодить?

- Абсолютно. Будь-яка інформація, яка не проходить через військових, вона не може бути ефективною чи допоміжною для нас. Інформаторів у блогерів і ЗМІ може бути багато, але їхній рівень є різним. В окремого бійця на позиції відповідальність - це сектор обстрілу. І він не знає, що відбувається чи планується на рівні роти чи батальйону. Не знає навіть, що відбувається за 100 метрів ліворуч чи праворуч від нього. Він виконує свою роботу зі своїм засобом вогневого ураження. Часто інформація від простого бійця розкручується до рівня офіційної позиції штабу АТО чи навіть Міноборони. Але більшість людей у суспільстві вже розуміє, що є різні рівні компетенції, враховують це.

- А пригадуєте випадок із 93-ю бригадою, прес-служба якої розповіла про просування під Жолобком, а потім видалила пост. Прес-центр тоді довго нічого не повідомляв...Це як розуміти?

- Те, що відбувається в окремих бригадах на рівні прес-офіцерів і на рівні окремих постів на їхніх сторінках у соцмережах, не завжди робиться настільки професійно, як ми б цього хотіли. Ви повинні зрозуміти, що армія стає на ноги, те саме відбувається з органами прес-службової діяльності. Не завжди не лише фахівці, котрі є прес-офіцерами, розуміють свою остаточно роль та межі компетенції, але і представники командування окремих підрозділів. Це дуже копітка праця, необхідно створити інститут зв'язків із громадськістю. Він вже поступово створюється. Велику роль у цьому грають Управління комунікації та преси Міноборони, Управління зв'язків з громадськістю ЗС України. За це велика дяка полковнику Оксані Гаврилюк й підполковнику Богдану Сенику. І роблять це не просто, враховуючи своє розуміння, але й беруть до уваги власний досвід бойових дій, досвід іноземних країн. Ми маємо, на жаль, прогалини у роботі на рівні бригад - це щодо названого вами випадку. Коли окремий прес-офіцер, навіть погоджуючи це з командиром дає інформацію, але він не погоджує це з прес-центром штабу АТО. Відповідно, є певні речі, які не повинні з'являтися раніше, ніж вони могли б з'явитися. Ми все бачимо, навчаємо, підказуємо. Кадри визначають фактично все. Не завжди талановитий журналіст у житті може бути ефективним офіцером зі зв'язків із громадськістю, по-простому прес-офіцером, у військовому середовищі. Не завжди військовий журналіст може бути ефективним комунікатором. Писати замітки й замальовки про бійців - це одне. А зрозуміти свою роль в інформуванні та встановленні довіри з точки зору посередництва між армією і суспільством - це зовсім інша річ.

- Це все зрозуміло, але де взяти кадри?

- Потребує вдосконалення сама програма підготовки цих фахівців. Ми повинні відійти від поняття військовий журналіст, якщо ми говоримо про прес-офіцерів бригад та вищих ланок військового управління. Це має бути людина військова і кваліфікована. Котра має знати все, від будови автомата та ТТХ решти зразків озброєння, розумітися на тактиці ведення бойових дій. І чітко орієнтуватися в тому, що можна і не можна говорити, що може вплинути на результат перебігу операції і, навпаки, допомогти позитивному перебігу. Якщо коротко - розуміти свою роль і місце у процесі комунікації.

- Військові блогери, виходить, вже навряд чи підійдуть на цю роль...

- Дуже багато проблем з ними. Саме суспільство вже розуміє, що людина, яка сидить за комп'ютером в Києві, не може чітко розуміти, що відбувається на тій чи іншій ділянці фронту, навіть якщо у людини є коло інформаторів у самому підрозділі. Окремі блогери не зовсім розуміють свою роль. Вони більше намагаються подати якомога швидше інформацію з АТО, щоб збільшити кількість своїх фоловерів і привернути до себе більше уваги. Проте часто вони не задумуються про те, що за кожним постом стоять людські життя, та навіть наше просування до перемоги.

- Якими ви бачите прес-офіцерів в майбутньому

- Досить сильно гальмує кадровий процес сьогодні стара школа ще тих радянських військових журналістів, які не розуміють роль та функції, підкреслю, офіцера зі зв'язків із громадськістю. Я сам пройшов тривалий курс зв'язків з громадськістю за стандартами НАТО в Канаді. Можу сказати, що на Заході майже не існує поняття військового журналіста в погонах. Там є прес-офіцери, котрі, в свою чергу, є помічниками та радниками командирів. Це усвідомлюють як самі прес-офіцери, так і їхнє керівництво. Тож можете самі зрозуміти рівень відповідальності. Також вони компетентні у всіх військових питаннях, є професіоналами з комунікації. Вони знають, як, коли і яку інформацію подавати суспільству тощо. Дуже радує, що наша країна та армія обрали свій шлях і тяжіють до кращих моделей Північноатлантичного альянсу. Насамперед, є потреба у розробці чітких стандартів нашої роботи, відповідних керівних документів, наказів, методичного матеріалу, створення чіткої системи управління та координації. Нам також сьогодні потрібно, враховуючи реалії, досвід та особливості менталітету, створити свою модель прес-офіцера. Між іншим, це набагато дешевше, ніж готувати танкіста чи артилериста. Проте задач можна вирішити навіть більше. Головне - розуміння керівництва, яке стає дедалі кращим, а також відсутність на рівні підготовки кадрів протидії з боку представників старої школи військової журналістики, читай - пропаганди.

- А як щодо матеріальної сторони. Яка зарплата має бути в прес-офіцера?

- В межах тієї відповідальності, яку він несе, а вона досить висока, прес-офіцери мають отримувати зарплату не нижчу, ніж офіцери іншого фаху, рівного із ними звання. Наразі в прес-офіцерів зарплати близько 10 тисяч гривень, для молодого офіцера. У майора чи підполковника близько 11-12 тисяч гривень. Також прес-офіцерам потрібні технічні засоби і наразі, як мені відомо, у бригадах та органах військового управління ця проблема питання поступово вирішується. Це банальне питання грошей.