НАТО після Столтенберга: Хто стане генсеком, і що загрожує Україні

Те, що генсек НАТО Йенс Столтенберг покине свою посаду восени цього року, ніби ні для кого не був таємницею. Але сьогоднішнє повідомлення про те, що з 1 грудня він очолить Центробанк Норвегії, якось особливо гостро акцентувало увагу на тому факті, що епоха Столтенберга завершується.

Це був вкрай непростий час для альянсу — як з точки зору зовнішніх, так і внутрішніх загроз. За період перебування Столтенберга на посаді йому довелося вмовляти президента США Трампа, який вважав НАТО "застарілим", припинити руйнувати альянс (успішно), переконувати президента Туреччини Ердогана відмовитись від закупівлі російського озброєння (безуспішно), і протидіяти спробам Франції створити "окрему європейську систему оборони" — бо, на думку президента Макрона, в НАТО настала "смерть мозку" (теж успішно — почасти тому, що далі розмов Макрон так і не зрушив). І фінальним акордом для Столтенберга стало несподівано бурхливе відродження альянсу на тлі загрози з боку Росії. Зі своїми обов'язками очільника НАТО цей норвезький економіст справлявся вкрай пунктуально та ретельно, зі спокійним і зосередженим обличчям. Так само, як в підлітковому віці старанно і ретельно закидав камінням посольство США, протестуючи проти війни у В'єтнамі. Втім, його час скінчився.

І наразі, за неперевіреними даними німецьких журналістів, серед можливих кандидатів на посаду генсека НАТО розглядаються п'ятеро інших політиків. Серед яких — колишній прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей, чинний прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, прем'єр-міністр Естонії Кайя Каллас, колишній комісар ЄС із закордонних справ Федеріка Могеріні, та президент Румунії Клаус Йоханніс.

Формалізованої процедури виборів очільника НАТО не існує. Цю посаду займають люди, стосовно який в альянсі існує консенсус. Наприклад, попереднього очільника НАТО, Андерса Фог Расмуссена, вдалося обрати тільки після тривалих дебатів з Туреччиною, яка спершу протестувала, але впродовж кількох тижнів змирилася і дала згоду. Окрім того, існує цікава традиція — посаду Верховного головнокомандувача силами НАТО в Європі традиційно займає представник США. Натомість генсеком завше призначають європейця, хоча ніяких формальних правил стосовно цього не існує.

Якщо подивитися на історію тих, хто займав цю посаду, та екстраполювати її на сьогоднішніх кандидатів, то можна помітити певні закономірності. Найчастіше керували альянсом представники Нідерландів та Великої Британії (по троє від кожної країни, при тому що всього повноправних генсеків наразі було 13). Що різко збільшує шанси Терези Мей та Марка Рюгге. НАТО ніколи не було кероване представниками "нових членів" — що грає явно не на користь Йоханніса та Каллас. Окрім того, НАТО ще ніколи не керували жінки, що ніби як знижує шанси Мей, Могеріні та Каллас. Хоча тотальна емансипація має всі шанси змінити і консервативні порядки найбільшого військового союзу планети. 

Жоден з п'ятьох сьогоднішніх кандидатів не давав приводу думати про себе як про "адвоката Росії". Каллас традиційно підтримувала Україну, наполягала на необхідності дати Києву європейську і євроатлантичну перспективи, закликала розширити присутність військ США у Європі. Як Нідерланди, так і Велика Британія (хай іже й керована Джонсоном, а не Мей) прийняли рішення допомогти нам зброєю. Про європерспективу Ураїни говорила свого часу і Могеріні. А Йоханніс, традиційно допомагаючи Молдові у непростому протистоянні з Придністров'ям та Росією, теж сприймається в Кремлі як геополітичний противник.

Втім, перелік ймовірних претендентів на крісло Столтенберга в найближчі місяці може ще й помітно розширитись, тому надто задумуватись над наявними кандидатурами, напевно, ще трохи зарано.