"Нормандський формат запрацював": Чи справді Франція і Німеччина повернуть Росію до діалогу

Вчорашня заява очільника французького МЗС Жана-Іва Ле Дріана тягне на повноцінну дипломатичну сенсацію. "Нормандський формат був тривалий час у неробочому стані, але зараз він знову запрацював", - сказав міністр.

За словами Ле Дріана, до порядку денного повернулися такі питання як обмін полоненими, гуманітарні перспективи, відведення важкого озброєння з лінії зіткнення. При тому Франція готова вести "діалог без будь-якої двозначності" і попередила Росію, що "нове посягання на територіальну цілісність України мало б масштабні наслідки".

Неначе увімкнулася машина часу, і ми повернулися на два-три роки назад, коли нормандський формат та ТКГ іще бодай щось вирішували.

При тому сказати, що ця заява була взята "зі стелі", також не можна. За нею стоїть довготривала робота європейських дипломатів, які для відновлення цього переговорного механізму провели чимало зустрічей як у Києві, так і в Москві.

6 січня зовнішньополітичний радник канцлера Німеччини Єнс Плетнер та дипломатичний радник президента Франції Емманюель Бонн спілкувалися в Москві з заступником очільника путінської адміністрації Дмитром Козаком — і ніби досягли якогось компромісу про відновлення переговорів. У Києві, зрозуміло, проти подібної ідеї також ніхто не заперечував. Цій поїздці передували чисельні заяви Макрона та Шольца стосовно необхідності відновлювати переговори.

Більше того, формально відкритою залишається можливість залучення до нормандського формату і США — оскільки ще в грудні радник президента Байдена з нацбезпеки Джейк Салліван підтримував подібну ідею, після чого російське МЗС заявило, що це може бути "корисними кроком".

В такому випадку ніби як залишається просто зачекати, поки в найближчими днями збереться саміт у нормандському форматі на рівні очільників МЗС, а можливо — навіть і лідерів, і мирний процес, чи бодай би заморозка конфлікту на Донбасі стрімко вирушать вперед?

На жаль, ймовірність подібного сценарію видається близькою до нуля. Адже принципові моменти, які свого часу поховали нормандський формат, нікуди не поділися.

Першим, і, можливо, найважливішим залишається питання "хто із ким воює на Донбасі". Попри всю очевидність відповіді, Росія продовжує стверджувати про власну "непричетність" до конфлікту, примушуючи при тому Україну до переговорів з маріонетковими режимами бойовиків. До моменту, коли режим Путіна прямо чи непрямо визнає себе учасником конфлікту, і погодиться гарантувати досягнуті домовленості — переговори в будь-якому форматі не матимуть особливого сенсу.

Другим моментом, без якого продовження роботи нормандського формату видається малоймовірним, є відновлення повноцінної роботи місії ОБСЄ на лінії зіткнення — при тому не тільки на підконтрольній Україні, а й у бойовиків. Без цього гарантувати режим тиші та відведення важкої техніки й артилерії видається неможливим. Хоча навіть зараз, коли бойовики пускають спостерігачів тільки тоді й туди, куди вважають за потрібне, і жорстко глушать їхні безпілотники, кількість зафіксованих порушень є колосальною.

Список аргументів, які блокують нормандський формат, можна продовжувати іще довго. Але якщо подивитись на ситуацію у більшому масштабі, то вона доволі проста. Без зміни позиції Росії чи України переговори дуже швидко зайдуть у той самий глухий кут, де успішно перебували впродовж останніх двох років. Поки Москва не відмовиться від ідеї створення керованих з Кремля квазідержавних утворень у складі України, або ж Київ не прийме рішення відмовитись від власного суверенітету над всією територією України — доти прогресу не буде. Максимум, на що можна розраховувати — це вирішення окремих гуманітарних питань, але й подібні ініціативи Росія блокує, не бажаючи зміцнення внутрішньополітичної позиції Зеленського.

Тоді навіщо Париж та Берлін докладають чималих дипломатичних зусиль, аби відродити приречений на невдачу переговорний процес? Схоже, має місце своєрідна спроба самовиправдання перед власними виборцями.

Франція та Німеччина (рівно як і східноєвропейські члени НАТО) опинились зараз, фактично, в тій геополітичній ситуації, в якій вже багато років перебуває Україна. У ситуації, за якої Вашингтон та Москва визначають безпекову модель для Європи без присутності європейських дипломатів. Звичайно, Париж і Берлін можуть частково компенсувати ситуацію, отримуючи інформацію по лінії НАТО — але ситуація все ж виходить неприємною. Про що цілком відверто говорять як німецькі та французькі дипломати, так і посадовці ЄС.

Тому Макрон та Шольц, розуміючи, що однією з причин такого стану стан є саме українсько-російський конфлікт, активізують зусилля з його вирішення. Проблема полягає лише в тому, що Москва, яка дотепер ігнорувала Київ, тепер ігноруватиме і Париж з Берліном. Володимир Путін хотів говорити зі США. І він цей діалог отримав. Тільки переконавшись, що Вашингтон не планує здавати стратегічні позиції у Європі, російський президент повернеться до спілкування з європейськими державами.

Зважаючи на динаміку діалогу між США та Росією, це трапиться не раніше початку весни. І якщо у Кремлі відмовляться від ідеї розпочати повномасштабну агресію в момент, коли у кінці січня замерзнуть дороги на Донбасі — то десь ближче до літа і багатостраждальний нормандський формат може продемонструвати якісь ознаки життя.