Як українці потрапили в пастку для британських глядачів BBC

Звичайно, у фільмі повторені пара “оригінальних” версій загибелі малайзійського літака, і продемонстровано декілька інтерв'ю з “очевидцями”, які не те що другий літак — навіть ракету, з нього випущену, встигли помітити.

Втім, всі ці сюжети подані з помітною долею скепсису. І, фактично, одним з “головних героїв” фільму є засновник сайту Bellingcat Еліот Хіггінс, який не тільки у фільмі, але й в реальності не тільки достатньо чітко вказав на винуватців інциденту, але й практично з'ясував, хто з російських військових безпосередньо запускав ракету.

А вся історія з “іншими версіями знищення “Боїнга” у фільмі — не більше, ніж маркетингова “затравка”, яку свідомо випустили у світ широкий, аби простимулювати інтерес до загалом ординарної роботи. І яка, принаймні, у випадку з українською публікою, спрацювала на всі 100%. Хоча, може, на такий ефект ні Майк Рудін, ні керівництво ВВС і не розраховувало.

Врешті-решт, що і як не було б сказано у цьому фільмі, реагувати на нього як на якийсь “удар в гібридній інформаційній війні” - просто смішно. Бо гібридна війна — це у нас з Росією. А фільм вийшов у світ не в Росії, де з радянських часів навіть коментар в газеті “Правда” про успіхи доярок мав, зазвичай, політичний підтекст, а у Великій Британії. Де коли когось вважають вбивцею — то говорять про це через Лондонский високий суд. А коли хочуть потішити публіку конспірологією — то випускають її під грифом “таємні документи” на телеканалі ВВС. Отак все примітивно.

При тому “Таємні документи” - це не документальне кіно і не журналістське розслідування в класичному його значенні. За жанром воно ближче до улюбленого фільму багатьох дітей — ВВС-шних “Прогулянок з динозаврами”. Які теж розповідають в доступній і цікавій формі якісь історії про доісторичні часи. Але які ні в якому разі не є палеонтологічним дослідженням (чи журналістським розслідуванням) — і на відповідне звання претендувати навіть не намагаються. І сперечатись з сюжетами подібних фільмів не приходить в голову не тільки покійним динозаврам, але й цілком живим вченим.

Натомість гіпертрофована негативна реакція на фільм з боку багатьох українців свідчить не тільки про те, що “британська медіа-провокація вдалась”. Але й про те, що звикнувши до “розіп'ятих хлопчиків” російської пропаганди, ми будь-яку не те що протилежну — бодай хоч трохи альтернативну позицію ми оцінюємо за критерієм “зрада чи перемога” - і, якщо вона не вписується в останній пункт, сприймаємо як ворожу пропаганду. Навіть якщо вона, врешті-решт, не є ворожою чи наклепницькою щодо України. Що, в кінцевому підсумку, у чомусь неприємно зближує нас з нашим противником у сьогоднішній війні.