Вимагай більшого. Чим Порошенко перелякав ЄС на саміті

Без досяжних і взаємоприйнятних довготривалих цілей співпраці стосунки між Україною та ЄС можуть не просто втратити динаміку, але й почати деградувати. Над такими цілями мусить думати і Київ, і Брюссель

Дев'ятнадцятий самміт Україна ЄС завершився без фінальної декларації. Втім, як і вісімнадцятий, минулорічний. Така вже вийшла іронія долі – і Кучма, і Янукович (не кажучи про Ющенка), знаходили з європейськими дипломатами компроміс. Нехай часом цей компроміс був відверто уявний. Натомість зараз, коли співпраця України та ЄС піднялась на далеко вищу планку, домовитись про спільне бачення майбутніх стосунків не вдається вже два роки поспіль.

Більш ніж химерне бажання Нідерландів не писати в спільній заяві про "європейські прагнення України" – які й без того зафіксовані в юридично обов'язковій Угоді про асоціацію України з ЄС, за підтримки Німеччини та Франції, взяло гору над здоровим глуздом. Рівно як і українська сторона почасти віддала перевагу декларативній преамбулі перед практичним змістом семисторінкової деталізованої заяви.

Таким чином, робота дипломатів пішла в сміттєве відро, а за підсумками самміту замість заяви було прийнято – чи то пак, озвучено, зімпровізовану вчора "спільну думку". Звичайно, це не зовсім традиційний результат міжнародних зустрічей – але якось вибиратися із ситуації було потрібно, тому голова Європейської Ради Дональд Туск заявив: "У декларації про асоціацію записано, що Європейський союз визнає європейські прагнення України і вітає її європейський вибір", - і додав, що підтримує це положення, але наголосив, що цю заяву робить від свого імені, а не від імені ЄС. "Це також наша особиста думка, моя і Жан-Клода Юнкера. І це не випадково, що думка президентів двох європейських інституцій співпадає, коли йдеться про відносини України та ЄС", - заявив Туск.

Ця заява дозволила "зберегти обличчя" – але, на відміну від наперед підготовленого деталізованого документу, мало що додала до спільного бачення українсько-європейських стосунків.

Окрім того, президент України констатував, що "українці відчули смак європейської свободи", Туск заявив, що зовнішньому ворогу Україну не здолати, вручив Порошенкові на прощання фінальне рішення про асоціацію України з ЄС, і сторони розійшлися, на вигляд задоволені одна одною.

Вся історія на стороннього читача може справити враження, що в стосунках України та ЄС спостерігається глибока криза. Що, в реальності, звичайно, не так. Оскільки обидві сторони просто приречені в наявній геополітичній ситуації на союзництво. Нехай навіть ситуативне.

А химерні дипломатичні тілорухи декотрих держав – це ніщо інше, як результати певних кризових процесів у самому ЄС. Якби в Нідерландах не було фінансованих Росією євроскептиків – тамтешній уряд не боявся б зайвої згадки про європейські прагнення України. Якби в Німеччині не було кризи з біженцями – то й Берлін не боявся б натяків на подальше зближення України з ЄС перед черговими виборами.

Але історія не пишеться умовним способом, і ми маємо виключно те, що поталанило мати.

І найкращий спосіб заспокоїти як європейські амбіції українців, так і страхи європейських виборців – це сформулювати набір нових довготермінових цілей процесу зближення України з ЄС. Якими можуть бути ці цілі – то вже питання до обох сторін. Можливо, вони включатимуть в себе не тільки вільний рух туристів, але й можливість безвізового руху робочої сили. Або, приміром, участь українських ветеранів у формуванні європейських колективних сил швидкого реагування. Чи спеціальні умови для "заходу" європейських корпорації в Україну – хай і на пільгових умовах.

Ця майбутня співпраця має бути явно взаємовигідною і чітко описаною – аби уникнути будь-яких спекуляцій з боку євроскептиків. Ця співпраця – як і гіпотетичний "план Маршала", про який активно говорили на цьому саміті, може включати в себе і певні вимоги до змін в українському законодавстві та держапараті, приведення їх до загальноєвропейської сучасної практики (що б не казали українські народні депутати, готові називати електронне декларування "викручуванням рук українцям").

І під впливом дедалі тісніших економічних, політичних та військових зв'язків Україна стане частиною ЄС – якщо не де-юре, то де-факто. Тоді й питання формального вступу до європейської спільноти не викликатиме ні в кого ні заперечень, ні сумнівів.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ