Як Угорщина та Румунія можуть легко здолати "українську дискримінацію меншин"

Якби Бухарест, Будапешт та Кишинів справді турбувались про права етнічних меншин в Україні, вони могли б вирішити "мовне питання" без жодних дипломатичних демаршів

Depo.Світ
12 вересня 2017 13:00
ФОТО: depo.ua
Як Угорщина та Румунія можуть легко здолати "українську дискримінацію меншин"

Істеричні реакції на свіжоприйнятий український закон про освіту наростають. До Угорщини та Румунії, які вже встигли повідомити про "ніжвспину", порушення прав етнічних меншин, пообіцяти Україні чинити всі можливі капості у міжнародних організаціях і навіть викликати "на килим" посла, вчора по обіді додалась Молдова. Президент якої Ігор Додон сподівається, що Україна відмовиться від нового закону про освіту через порушення прав нацменшин. А також висловив стурбованість "становищем великого співтовариства румунів і молдован, які проживають на території України", і ризикують "піддатися денаціоналізації внаслідок несправедливого закону, введеного в Києві". Справа, вочевидь, видалася Додону вкрай серйозною – він навіть написав про неї у Facebook. Президент Молдови робить це у випадках спроб державного перевороту (як тоді, коли молдовські військові поїхали до України на навчання попри пряму його заборону).

В цій ситуації можна багато і доречно говорити про кількість українських шкіл в Угорщині та Молдові (навдивовиж невелику). Про загальноєвропейські практики (із якими український закон явно не особливо конфліктує). Можна докинути, що свіжоприйнятий закон зіграє і на користь дітей меншин – з тієї простої причини, що після угорськомовної школи вступити в український виш їм складніше, ніж одноліткам з україномовних шкіл, а рівень викладання власне угорської та румунської мов на просторах Закарпаття та Буковини у більшості випадків явно недостатній для успішної конкуренції у Будапешті чи Бухаресті.

А можна просто подумати над тим, що в Румунії та Угорщини є всі шанси самим заопікуватися збереженням мови і етнічної ідентичності своїх меншин в Україні. Їм ніхто не заважає відкривати мовні школи, недільні школи, культурні центри із вивченням їхніх мов. Більше того – в Україні з недавнього часу цілком можливо відкривати і приватні навчальні заклади, де поза загальнодержавною програмою можна вивчати хоч угорську мову, хоч магію вуду.

Більше того, в разі, якби той самий Будапешт відкрив українцям широкий доступ до своєї вищої освіти (наразі можливим було потрапити тільки в університет Сороса, який Орбан старанно знищує), то чимало не те що етнічних угорців – а щирих чи не дуже українців взялися за вивчення угорської мови.

Подібної тактики, до слова, дотримується сучасна Польща. Яка, відповідно, не сильно переживає за долю своєї мови в Україні – бо і власники "Карти поляка", і пересічні українці перед поїздкою на навчання до Варшави, Кракова чи Любліна польську вивчать і самотужки. Можливо, саме тому зазвичай різке у стосунках з Києвом польське зовнішньополітичне відомство зреагувало на закон доволі стриманою заявою: "Українська сторона послідовно заявила, що мета закону, прийнятого 5 вересня, не є витісненням мов національних меншин... Ми переконані, що українська сторона виконує зобов'язання щодо проведення консультацій з нами щодо положень закону, які стосуються використання національних меншин мов".

Поляки спокійні за долю польської мови в Україні – бо і самі дбають про її розвиток, і роблять її конкурентною і цікавою навіть для етнічних українців. І Угорщина цілком могла б піти тим самим шляхом – забезпечивши можливість вивчення своєї мови в Україні всім охочим, і надавши можливість її подальшого використання у освіті чи в бізнесі.

Але про все це можна було б говорити, якби Будапешт, Бухарест чи Кишинів направду переживали за долю українських угорців, румунів чи молдаван. Та штука, здається, в тому, що доля родичів в Україні цим столицям цілком байдужа. А йдеться їм – в першу чергу, звичайно, Угорщині – про можливість зайвий раз продемонструвати свої відданість у справі критики України одній північно-західній країні, яка готова фінансувати енергетичні проекти, кредитувати будівництво їхніх АЕС, і взагалі – бути економічно корисною. Прикро, що цим займаються люди, чиї діди та батьки в 1956 році власними тілами зупиняли радянські танки.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ