Як Путін будує в Криму Палестину

Час “цукерок для Криму” закінчився. І якщо для пересічних мешканців це означає кінець марних надій на сите життя, то у випадку з кримськими татарами з'являються і неприкриті питання стосовно можливості зберегти бодай якусь національну ідентичність у себе на батьківщині.

Кримський муфтіят, який, схоже, погодився існувати в новій реальності за російськими правилами, залишився структурою легальною — хай і трохи менш шанованою. Що в російській системі координат слід розглядати як отримання “государевої цукерки”.

Натомість Меджліс, здається, обрав дещо іншу тактику. Тому залишився організацією шанованою в середовищі татар — але вже не зовсім легальною. Навіть схильною до екстремістської діяльності, як то вирішила “няша-прокурор” Поклонська. Визнання організації екстремістською рішенням республіканського “прокурора”, в якому геть-чисто відсутня мотивуюча частина — це така форма демонстрації государевого незадоволення.

Цілком ймовірно, що поспішний і максимально жорсткий “наїзд” на політичне самоврядування татар — це навіть не кремлівська політика. Це самодіяльність місцевого “істеблішменту”. Але самодіяльність, поза сумнівом, з Кремлем попередньо узгоджена і цілком там схвалена.

Чим провинився Меджліс перед Путіним? Фактично, одним — відмовою від тісної співпраці з окупантами. Відмовою легітимізувати “нову владу” своєю з нею співпрацею.

До чого призведе заборона діяльності Меджлісу? До того ж, до чого завжди призводить політика тотального пресингу в середовищі людей, які зберегли самоповагу. Частина татар сконцентрується на питаннях виживання. Натомість інша — радикалізується.

Бо якщо порушення прав є масованим, очевидним і жорстким, а ніяких легальних механізмів для протидії свавіллю не залишається, то людина або ламається і перетворюється на “табірний пил”, або — переходить до механізмів нелегальних.

Біда лиш в тому, що нелегальне існування і партизанська боротьба — це мутна вода, в якій комфортно почувають себе не тільки (і не стільки) чесні борці за волю і права народу.

Пройде рік-другий — і замість сивочолих дисидентів до татарської молоді, знудьгованої безнадійним чеканням на свободу, поповзуть мутні типчики з безумними очима і “коротким курсом Корану для справжніх мусульман” в руках. Паралельно зі слухняним і контрольованим кримським муфтіятом з'явиться далеко менш слухняний кримський вілаят. А браві поліцаї, які вміють так спритно і стрімко обшукувати мечеті та школи зі вчителями й дітьми, дедалі частіше зустрічатимуться з фугасами на узбіччях. На початку всі будуть засуджувати насильство — але по мірі того, як безслідно зникатимуть люди, частішими ставатимуть і “прикрі інциденти” з представниками влади. І такий кривавий маховик, одного разу розкрутивши, буде дуже-дуже важко спинити.

В такий спосіб реальність може зіграти з російською владою неприємний жарт. Поборовшись з уявними "екстремістами” з Меджлісу, Путін ризикує отримати екстремістів з плоті, крові і вибухівки. Складні проблеми — такі як існування кримсько-татарського народу всередині російської авторитарної системи — не мають простих рішень. А ті рішення, які видаються простими й ефективними, є нічим іншим, як дорогою до пекла.