G7 натякнула Путіну, що він не доживе до виборів на Донбасі

Вибори на Донбасі повинні проходити за українськими законами й під наглядом спостерігачів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Проведення виборів на Донбасі також передбачає "повне виведення всіх іноземних збройних формувань і устаткування з території України та повернення українського контролю зі свого боку міжнародного кордону". Водночас країни G7 очікують, що Росія виконає свої зобов'язання і використовуватиме свій вплив на сепаратистів для виконання зобов'язань згідно з Мінськими угодами в повному обсязі. Такими вийшли результати міжнародних роздумів над “питанням Донбасу”, які нашому президенту пообіцяв — і, врешті, зумів зорганізувати, господар саміту G7, японський прем'єр Сіндзо Абе.

Хтось злоязикий міг би додати, що очікування G7 на виконання Росією своїх зобов'язань нічим не відрізняється від очікувань того ж саміту на загальнопланетарне ядерне роззброєння, але то вже подробиці.

У поєднанні з нещодавньою заявою доповідачок ПАРЄ Крістіни Зелєнкової та Марілуїзе Бек про те, що провести голосування на підконтрольних проросійським сепаратистам територіях на даний момент не дозволяє безпекова ситуація, це означає, що виборів не буде — і всі це розуміють. Виборів не буде не тільки і не стільки тому, що Верховна Рада ніяк не ухвалить всі потрібні закони, а тому що вибори людей, які потім називатимуться “повноважними представниками українського місцевого самоуправління” на території, яку контролює російська армія, а “групами впливу” - як політичними, так і економічними, є химерний конгломерат бандитів всіх можливих типів — це не демократія чи децентралізація. Це ідіотський цирк.

І путінський план щодо проштовхування власних маріонеток в українську владну вертикаль не те щоби остаточно провалився. Він просто став настільки довготерміновим, що до реалізації автор може і не дожити.

Звичайно, цього літа на єврочиновників чекає нелегке завдання — забезпечити прийняття рішення про санкції іще на рік. Що супроводжуватиметься неймовірним розмахом торгів з путінськими контрагентами в ЄС. Втім, схоже, із продовженям санкцій Брюссель впорається. Особливо якщо зважити на те, що “підсанкційний” європейський бізнес все рівно встиг переорієнтуватись на інші ринки, а при сьогоднішньому курсі рубля і рівні заможності росіян увесь російський ринок — не така вже й смачна цукерка.

І єдине питання, яке трохи псує ідилічну картину не те щоб перемоги, але певної переваги над супостатом, полягає в тому, що ж буде далі. Оскільки конкретного плану дій стосовно майбутнього Донбасу в України, схоже, немає. А без такого плану як безпекова, так і гуманітарна ситуація що на контрольованих Росією територіях, що на прилеглих українських землях буде, скоріше за все, дрейфувати від поганого до гіршого.

Ні-ні, звичайно, всі ми чули про “відновлення українського суверенітету”, контролю за кордоном і всі решту благі побажання. Але на практиці складається враження, що без масштабних і вкрай непопулярних заходів — на кшталт “зачисток” від ворожої агентури й готових на злочин недоброзичливців, фільтраційних заходів та розслідування кримінальних і військових злочинів, роззброєння чисельних і добре озброєних банд, реально відновити український суверенітет на Донбасі не видається можливим навіть в тому випадку, якщо би Путін вивів звідти війська і припинив будь-яку підтримку сепаратистів. А на подібні заходи жоден з українських посадовців — в тому числі й чинний президент — однозначно не готовий.

Тому небажання Путіна виводити війська з Донбасу, схоже, співпадає з реальними, а не декларованими настроями помітної частини української політичної еліти. І таке виведення — якщо воно трапиться в осяжному майбутньому — стане для нашої влади проблемою, цілком порівнянною за масштабом із моментом початку російського вторгнення. Якщо ж у змінах в ситуації ніхто із тих, що приймають рішення, не зацікавлений — то чого б їй раптом мінятися?