Як донбаська війна заборонила "Смерть Сталіна"

Мінкульт Росії на вимогу громадських діячів заборонив показ в країні британської комедії "Смерть Сталіна". "Приниження гідності російської (радянської) людини", "образлива насмішка над радянським минулим" – ось у чому звинувачують кінострічку. Звинувачують, самі не розуміючи того, що цим рішенням – і цими формулюваннями – вони відкривають усю суть двоголовості, дволикості нинішньої Росії.

Головне у вищезгаданих цитатах те, що ставиться знак рівності між російською і радянською людиною. Хоча до початку сталінського імперського повороту про це не йшлося. СРСР на початках своїх був дійсно космополітичною структурою, де не на словах, а на ділі розвивали культури різних народів. Та після того, як Сталін укорінився на троні – почався розворот до звичного імперського формату, просто замість російського все назвали таким сором'язливим псевдонімом "радянське". А вже за брежнєвських часів і від нього почали відмовлятися.

Здавалося б, Перебудова та пострадянські часи відкинуть це штучне найменування – і Росія повернеться, нехай і з запізненням у 74 роки, до своєї російської історії, російської долі. Але не так сталося, як гадалося у 90-х. Захоплення влади вихідцем із КДБ змінило хід історії. І першим сигналом про те, що Росія повертає собі радянське минуле, став старий-новий гімн країни. І так досі Росія й живе – із царськими гербом і прапором, але із радянським гімном та Леніним на Червоній площі. Про причини такого рішення Путіна і Ко можна дискутувати, але головне очевидно – Росія не хоче відпускати своє радянське минуле.

І це насправді дуже погано. І для самої Росії, і для світу. Бо що таке насправді Росія перед жовтневим переворотом 1917 року? Так, це була імперія – але нічого унікального в тому форматі функціонування держави не було. Можна говорити про якісь регіональні особливості, але не більше. Імперій було повно, вони потихеньку трансформувалися, Перша світова війна надала цьому руху прискорення, а після Другої світової імперський формат фактично зник з політичної мапи світу. Те саме очікувало і Росію. Навіть якби республіканський, демократичний формат програв би, скажімо, правій диктатурі (Корніловський заколот) – це все одно не змінило б еволюційного шляху, як не змінило його в Іспанії правління Франко. Так, дещо законсервувало б (див. історію франкістської Іспанії), але в цілому країна б ішла у одному напрямку із світом.

Прихід до влади більшовиків змінив хід історії. І змінив формат країни, яка стала називатися СРСР, її суть, можливість повноцінного існування. За часів Російської імперії, при усій її імперській агресивності, були періоди (все правління Олександра ІІІ, наприклад), коли країна не вела жодної війни. СРСР без війн просто не міг існувати. Без війн власних чи чужих, інспірованих чи організованих прямо із Москви. Міжнародний тероризм, як одна із сучасних форм ведення війни – це також дитя радянських спецслужб. Концтабори придумали не в Радянському Союзі, але до СРСР вони використовувалися у військовий час, для військовополонених чи в ситуаціях, рівнозначних війні. Більшовики почали використовувати концтабори (легендарний ГУЛАГ) в мирний час – ніби підтверджуючи, що мирного часу в їхній країні не буває.

Отже, якщо Росія – неважливо, імперська, республіканська, правоавторитарна – мала шанси на еволюційну трансформацію, як це зробили інші імперіалістичні держави, то у СРСР такого шанса не було. Не могло бути за визначенням. Він мав постійно воювати з усіма – або загинути. Союз і загинув – але Путін, як той Лонго, вирішив оживити труп. І йому до певної міри це вдалося.

А що робить СРСР? Воює. От вам і Чечня, і Південна Осетія, і Україна, і Сирія. Державний механізм, який так і не встиг відійти від радянських принципів функціонування, із радістю повернувся до звичних процесів.

Саме тому на Росії зараз співають дещо прилизаний радянський гімн. Саме тому Ленін досі лежить у Мавзолеї, а область, яка оточує Санкт-Петербург, так і називається Ленінградська (місту пощастило, його встигли перейменувати в перші пострадянські часи). Тому, що нинішня Росія – це не нащадок Росії імперської чи Росії Тимчасового уряду. Це гібрид, ота двоголова курка – яка з одного боку ніби й тягнеться якоюсь символікою до власне російської історії, а з іншого залюбки залишає собі агресивне, людино- і світоненависницьке радянське минуле.

До речі, до 2014 року майже те саме було і з Україною. Тільки без агресивності, бо ж ми таки були не імперією, а імперською колонією. Та Україна теж розривалася між УРСР і УНР. Тому, з одного боку, були синьо-жовтий прапор і тризуб, а з іншого – зірка на будівлі парламенту і пам'ятники Леніну по усіх усюдах. Саме тому у чернетці Акту про незалежність було викреслене слово "відновлення" і вписане "проголошення" цієї самої незалежності. Саме через це ніякої реальної прив'язки до України 1917-1921 років, до УНР, Української держави – не було. А зараз, коли кримська анексія і донбаська війна змінила ставлення українців до самих себе і до навколишнього світу – Україна починає відновлювати втрачені зв'язки із своїм минулим, із своєю історією.

А Росія цього не робить. Бо їй – на відміну від нас – комфортно із "дідами, що воювали" у НКВСівських мундирах. Їм, нинішнім ФСБшникам, саме вони – рідні. Єдине, що повернути назву тієї країни ще соромляться, тому акуратно, відходячи від логічного розділення єльцинських часів "россиян" і "русских" (що було цілком логічно тоді – і непотрібно зараз), все частіше підміняють "российское" "русским". У свій час "радянське" замаскувало імперське "русское", тепер відбувається зворотній процес.

І немає у цієї Росії анінайменшого шансу на спасіння. Бо Україну врятував від остаточного повернення в УРСР (що Янукович, як міг і розумів, робив під час свого президентства) зовнішній ворог. Той самий ворог, який і асоціюється із радянськими часами. У Росії ж цей ворог не десь всередині неї, він плоть від плоті її.

Саме через це Росія і не побачить "Смерть Сталіна". Бо він для неї – не колишній тоталітарний злодій (якщо для нинішньої України не те що Сталін, а і навіть Щербицький), а свій, рідний історичний герой. Такий, як живий поки що Путін. А як можна сміятися на Путіним?