"Ядерний удар" по російському газу і польському вугіллю: Чому Києву слід повчитися у Варшави

Польща здобула реальний шанс, хай і після дуже довгого і звивистого шляху, таки отримати в свої руки "мирний атом". Зокрема, польська фірма Synthos SA підписала цього тижня з GE Hitachi Nuclear Energy меморандум про взаєморозуміння. Він передбачає спільне будівництво малого модульного реактора потужністю 300 МВт, яке мало б завершитися до 2029 року.

Звичайно, ані термін будівництва, ані потужність не вражають — але, схоже, це тільки перший крок. Оскільки польський уряд запланував до 2040 року збудувати реактори із сумарною потужністю у 9000 МВт.

Чи вдасться реалізувати цей амбітний план, який мав би дозволити Варшаві до 2040 року повністю відмовитись від використання вугілля та газу, з яких сусідня країна наразі отримує близько 85% енергії, хтозна. Але крок вийшов цікавим — особливо якщо зважити на той факт, що першу ядерну АЕС "Жарновець" на без малого 2000 МВт у Польщі почали будувати іще в 1983 році, за 50 кілометрів від Гданська. Втім, чорнобильська аварія сповільнила темпи будівництва, а в 1990 році воно і зовсім зупинилося. На якийсь час незбудований "Жарновець", перейменований поляками в "Жарнобиль", став символом екологічної небезпеки.

Втім, вже у 2005 році з'явилися плани з будівництва нової атомної електростанції поблизу старої. Рішення з року в рік кочувало по "концепціях енергетичної безпеки", а в 2008 році навіть було проведено опитування стосовно ставлення поляків до будівництва АЕС. Результат виявився негативним. 

Втім, після анексії Криму і початку українсько-російської війни в Варшаві зрозуміли всю ступінь токсичності російського газу (в переносному сенсі) та польського бурого вугілля (в сенсі прямому), і в 2018 році міністр енергетики Польщі Кшиштоф Тхужевський заявив про плани уряду добудувати і запустити з 2031 року злощасний "Жарновець".

Судячи з усього, з реалізацією проекту знову "не склалося", і тепер у Варшаві вирішили збудувати невеличкий реактор, безперебійна робота якого мала би переконати поляків у безпечності подібного способу отримання енергії. І, заодно, трохи послабити вплив "вугільного лобі" на політику країни.

А загалом, вся історія зі спробами Польщі вступити до клубу країн-користувачів ядерної енергетики натякає на два моменти.

Перший полягає в тому, що Варшава не піддалася модному, але вельми витратному європейському тренду, і, схоже, відмовилася від спроб замінити вугілля та газ сонячними та вітровими електростанціями. Ні, вони у Польщі теж активно будуються — але шанси, що навіть половина електроенергії буде генеруватися ними, наразі відсутні через чисто фінансові моменти.

А другий момент полягає у тому, що, попри відверто популістський характер польської правлячої партії "Право і справедливість", там було прийняте рішення потроху протидіяти "вугільному лобі" і переходити на менш токсичні способи енергогенерації. Вочевидь, до цієї поступки Варшаву примусили в Брюсселі, де давно, з одного боку, фінансують відмову від вугільних ТЕС, а з іншого — готуються штрафувати найбільших забруднювачів повітря.

А Україна, в свою чергу, також може отримати корисний урок із практики сусідів. Станом на сьогодні близько 45% нашої електрики генерується на АЕС. А в найближчі 10 років з 15 реакторних блоків, які працюють на українських станціях, у 8 закінчиться плановий термін експлуатації. Який, завдяки належним роботам, можна продовжити — але зовсім не до безконечності. У світлі чого добудова 3-го, а можливо — і 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС видається не такою вже й поганою ідеєю.