Ядерний кулак Європи: Чи вдасться Парижу розкрутити сусідів на мільярди євро

Про сварку між Францією та США й Австралією з приводу втраченого Парижем контракту на будівництво атомних підводних човнів написано було вже чимало. У момент її початку все виглядало як двосторонній конфлікт між Вашингтоном та Канберрою з одного боку, і Парижем — з іншого. Який обмежиться жорсткою риторикою, відкликанням послів, та іншими дипломатичними демаршами.

Втім, реальність виявилася іншою. Оскільки решта європейських держав та європейські дипломатичні важковаговики вирішили в цій ситуації публічно втішити Париж. Зокрема, глави МЗС країн Євросоюзу "висловили солідарність" з Францією під час закритої зустрічі на полях Генасамблеї ООН в Нью-Йорку. Про це оголосив верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель. Який, втім, утримався від агресивної риторики, і заявив лише, що рішення Австралії та США "захопило ЄС зненацька".

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн теж висловила протест — але також зробила це в достатньо обтічній формі. "Є багато відкритих питань, на які потрібно дати відповідь. З однією з наших держав-членів обійшлися неприйнятним чином. Ми хочемо знати, що сталося і чому. Треба це з’ясувати в першу чергу, перш ніж продовжувати співпрацю як звичайно".

Користуючись подібним настроєм в ЄС, у Парижі вирішили піти далі, і перевести розмову з австралійської "зради" на питання стратегічної безпекової автономності Європи. Зокрема, міністри закордонних справ та оборони Франції Жан-Ів Ле Дріан та Флоренс Парлі опублікували спільну заяву про те, що "зрада союзників Франції лише посилює необхідність підняти голосно і чітко питання європейської стратегічної автономії".

А Ле Дріан заявив газеті Ouest France, що ЄС повинен розробити власний "стратегічний компас". Який був би паралельним з новою стратегічною концепцією НАТО, яка принесе "збалансування відносин усередині Атлантичного альянсу, між двома сторонами Атлантики".

Простіше кажучи, Франція прагне переконати союзників по ЄС у тому, що слід створювати власні механізми стратегічного захисту і безпеки. Оскільки стовідсотково покладатися на США тепер буде нерозумно.

І зрозуміти позицію Франції нескладно. Оскільки після виходу Великої Британії з ЄС наразі тільки у Парижа є всі необхідні інструменти у сфері стратегічної безпеки — ядерна зброя та флот стратегічних підводних ракетоносців.

Який, до слова потребує радикального фінансового вливання. Оскільки підводні човни типу "Тріумфан", з одного боку, вже ніби як і застаріли — адже перший із них зійшов на воду на початку 90-х. А з іншого боку, через брак коштів їх заплановану кількість було скорочено спочатку з восьми до шести, а потім — з шести до чотирьох екземплярів. Схожа ситуація і з атомоходами класу "Баракуда", які почали розробляти в 1998-му році, але дотепер збудували тільки один. При тому Naval Group — французька компанія з державною участю, від послуг якої відмовилася "підступна Австралія", безперервно затягує будівництво і збільшує його бюджет.

За умови, якщо ЄС погодиться на "стратегічну автономізацію", у Парижі розраховують або отримати фінансову підтримку для власної програми будівництва атомних підводних човнів, або, як мінімум, отримати нові замовлення для Naval Group.

Втім, шанси на реалізацію подібного сценарію видаються не надто високими — рахувати, а також не поспішати розставатися з грошима, вміють і в Берліні, і в Римі. І якщо провідні еономіки ЄС дотепер і власні витрати на оборону збільшували вкрай неохоче, то вливати мільярди євро у французьку ядерну зброю та засоби її доставки вони навряд чи стануть.

Тому, найбільш ймовірно, все обмежиться антиамериканською риторикою і черговою серією ударів по і без того неміцній трансатлантичній єдності. Виходити з НАТО, як у 1966-му, Франція навряд чи наважиться.