Війна слів: Куди заведе Росію дипломатичне протистояння із США

Впродовж останніх тижнів російська риторика на адресу США піднялася на нові, раніше небачені рівні. Наприклад, коментуючи інформацію Bloomberg про те, що США готують нові антиросійські санкції і, зокрема, можуть вислати кількох російських дипломатів за активну шпигунську діяльність, прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков заявив, що "ворожість і непередбачуваність дій американської сторони в цілому зобов'язує нас до того, щоб бути готовими до найгірших сценаріїв. Тобто коли ви маєте досить агресивно налаштованого, непередбачуваного співрозмовника, природно, ви постійно перебуваєте в мобілізованому стані". Цю промову, напевно, можна вважати зразком дипломатичної стриманості на тлі, наприклад, очільника російського МЗС, який тепер з високої трибуни в казахстанському Нур-Султані (колишня Астана, якщо хтось не в курсі) розповідає про "тупість" міжнародної політики США. Складно сказати – чи то Лавров надихавсь при тому  творчістю Задорнова, чи доручив написання своїх спічів Маші Захаровій. 

Втім, якщо абстрагуватись від чисто словесних моментів, і звернути увагу на дипломатично-інституційну діяльність, то можна помітити, наприклад, той факт, що Росія фактично знизила рівень свого дипломатичного представництва у США.

Формально російського посла із Вашингтона не відкликали, він просто "відбув до Москви для консультацій". Де і зник.  Днями в російських ЗМІ було оприлюднено неофіційну інформацію з тамтешнього МЗС: мовляв, посол повернеться тільки тоді, коли "США зроблять хоч щось для нормалізації двосторонніх стосунків". Надії на що вкрай небагато.

І тут очевидним стає один доволі прикрий для Росії момент. Який полягає в тому, що найжорсткіша форма дипломатичного протистояння — себто повний розрив двосторонніх стосунків за умови збереження максимально жорсткої риторики, що зараз, власне, і відбувається — не є великою проблемою для Вашингтона.

І російський посол у США фактично не потрібен. Оскільки, як стверджували навіть російські аналітики, за останні 5-6 років він став настільки токсичною фігурою, що його не запрошують на заходи Держдепу для іноземних дипломатів, з ним не зустрічається ніхто з адміністрації президента, і функції його стали суто декоративними.

Список поточних спільних справ між країнами також мізерний — після підписання договору про стратегічні наступальні озброєння, на що Байден пішов одразу після інавгурації, інша співпраця фактично зупинилася. Договір про ракети середньої та меншої дальності залишається мертвим, переговори з кібербезпеки так і не розпочалися, розмовляти з Росією з приводу України, Сирії чи, приміром, Ірану у Вашингтоні також не поспішають. Російському послу залишається чекати хіба що на запрошення для Путіна на майбутній кліматичний саміт.

І таке становище мало чим загрожує США. Але не надто добре впливає, наприклад, на інвестиційний клімат у Росії чи курс рубля.

Тому кроки для відновлення стосунків, як би це не було прикро для Кремля, робити доведеться саме Росії. І тут, насправді, також є два шляхи. На одному шляху – деескалація на Донбасі, зменшення кількості військ у Криму та на кордоні з Україною, звільнення Навального. В кінці цього шляху чекають контакти з Держдепом.

А є й інший шлях. З початком масштабних бойових дій на Сході України, дедалі енергійнішими провокаціями на кордонах країн-членів НАТО, підвищенням градусу антиамериканської риторики всередині Росії. В кінці цього шляху також проглядають контакти з американським відомством. Але в такому випадку це буде Пентагон.