Війна "іхтамнєтов": Чому переговори Путіна з Ердоганом нагадуватимуть засідання ТКГ у Мінську

Майбутня зустріч президентів Росії та Туреччини, призначена на четвер, 5 березня, і покликана зупинити військові дії в Ідлібі, не сходить із перших шпальт світової преси.

Реджеп Тайіп Ердоган сподівається, що йому на зустрічі з Володимиром Путіним вдасться "досягнути перемир'я в сирійському Ідлібі". В Москві висловлюються стриманіше, але на "конструктивний діалог з турецькою стороною" також сподіваються.

На зустріч з нетерпінням очікують в ЄС, а в Тегерані пропонують відновити "астанинський формат" – себто, запросити іранців. Вочевидь, побоюючись коронавірусу, цю пропозицію ігнорують не тільки в Анкарі, але й у Москві.

Втім, шанси на встановлення якщо й не миру, то бодай перемир'я на скорій зустрічі на Росії мінімальні. Оскільки з точки зору Анкари, військові сили Туреччини стоять на блок-постах у відповідності до сочинських домовленостей між Путіним та Ердоганом, а їх атакують сили сирійського режиму. Які впродовж півроку перемир'я певним чином просунулись місцями більше як на півсотні кілометрів, зайняли парочку міст і чимало сіл. Сирійські сили вбивають турецьких військових, з очільниками цих сил Ердоган ні про що особливо не домовлявся. Тому сили ці потрібно просто знищувати.

Натомість з точки зору Москви миролюбна сирійська армія бореться з терористами, які виходять з Ідлібу і йдуть... хтозна, куди вони йдуть, бо просто на кордоні Ідлібу їх знищують війська сирійського президента за підтримки ВКС Росії. При тому інколи "в рядах терористів" опиняються турецькі військовослужбовці, які, звичайно, терористами не є, і Дамаску не загрожують – але просто регулярно опиняються в поганому місці і в поганий час, та не повідомлять про це російський контингент, який міг би підказати сирійським військам, куди стріляти не можна.

На цьому розмову, по суті, можна й закінчувати. Оскільки жодна зі сторін не готова йти на поступки. Більше того, будь-які поступки стануть визнанням власної провини. Якщо сирійська армія припинить операцію проти Ідлібу, то вийде, що не такі вже й страшні і ідлібські терористи. А якщо турки підуть зі своїх постів – то скидатиметься на те, що ніхто братам-мусульманам в Ідлібі не загрожував, і Анкара тільки марно проливала кров. А от продовжувати залишатися на своїх позиціях, вдаючи, що нічого не відбувається – з точки зору гібридного протистояння та медіа-війни є виграшною стратегією для обох сторін.

Єдине, на чому, здається, буде наполягати Ердоган – це на оголошенні Ідлібу безпольотною зоною. Оскільки атаки недобитків сирійських ВПС інколи завдають туркам надто дошкульних ударів, які боляче рикошетять по рейтингу турецького президента. Втім, "приземливши" дві сирійські "сушки", Туреччина ясно окреслила свої наміри в цьому питанні. І навіть погано завуальована погроза Росії стосовно того, що "Москва не гарантує безпеки турецьких літаків у небі над Ідлібом" навряд чи когось злякає. Оскільки збивати сирійські літаки над Ідлібом Туреччина може, в принципі, і зі своєї території. Всієї-то "конфліктної" території менше 200 кілометрів залишилося.

Тому є небезпідставна підозра, що зустріч двох президентів так і обмежиться висловленням сподівань і щирою стурбованістю. Які вже й так були озвучені в ході нещодавньої телефонної розмови. А "непорозуміння" між турецькими миротворцями та сирійськими військовими, схоже, продовжаться.

Все закінчиться тим, що Володимир Володимирович запропонує Реджепу Таїпу почати двосторонні переговори з Башаром Асадом. На що президент Туреччини порекомендує російському колезі "почути Ідліб".

Вишенькою на торті виглядає той факт, що невдовзі після атаки, в якій турецькі військові зазнали істотних втрат, офіційний представник кабінету міністрів ФРН Штеффен Зайберт засудив "напад на турецькі позиції", і закликав... до проведення самміту лідерів Росії, Туреччини, Франції та Німеччини.

Кажуть, що історія зазвичай повторюється у вигляді фарсу. Тільки перспективи мирного вирішення кривавого "фарсу" в Ідлібі, – втім, як і на Донбасі, – доволі невизначені.