"Цього разу ми готові": Про що промовчав Байден у зверненні про Україну

Президент Байден учора сказав те, що повинен був сказати — виходячи з його посадових обов'язків та внутрішньополітичних міркувань. Він заспокоїв американців — тим фактом, що воювати за Україну солдати США не будуть. Він підбадьорив українців — нагадавши, що Захід готовий нас і далі підтримувати. Він повідомив полякам, балтійцям та румунам, що США захищатимуть їх як самих себе. Ну, майже як самих себе. Він також наголосив, що Вашингтон не погодиться на те, щоби одні держави диктували іншим, в які союзи їм вступати. За великим рахунком, вчора Джо Байден не сказав нічого нового.

При тому складно було не помітити, що тінь афганської невдачі все ще висить над президентом США. Перед фразою "ми готові", які Байден повторив впродовж своєї десятихвилинної промови разів зо п'ять, так і хотілося додати "цього разу". Вочевидь, низька готовність Білого дому до перебігу збройної кризи в Афганістані коштувала Байдену помітного просідання рейтингу — і цього разу він всіма силами прагнув продемонструвати, що вивчив свій урок. І в нього вийшло. З іншого боку, перша частина промови продемонструвала світові Байдена беземоційного і ефективного. Яким він насправді не є. Принаймні, що стосується беземоційності.

Певні ліричні відступи президент США дозволив собі тільки в другій частині звернення, нагадавши росіянам, що, на відміну від Другої світової, де Росія воювала через "необхідність", війна з Україною буде "війною вибору" — себто усвідомленою агресією, а не захистом. Ці пасажі — разом із підкресленим меседжем "ми вам не вороги" — мали, вочевидь, позначати звернення президента США до якихось свідомих громадян Росії, здатних вплинути на рішення свого керівництва стосовно військового вторгнення в Україну. Сказано було гарно. Шкода тільки, що отих самих громадян Росії, здатних на щось впливати, не існує у світі.

Сенс промови президента США зводився до того, що потрібно дати дипломатії шанс — і що Вашингтон готовий до переговорів стосовно обмеження озброєнь в Європі, збільшення транспарентності в питаннях контролю за озброєннями і військовою діяльністю всіх сторін.

І ці округлі фрази, насправді, мають не більше практичного сенсу, ніж звернення до "російських громадян". Бо можна скільки завгодно говорити про дипломатію, можливості для деескалації в Європі та відновлення якихось безпекових договорів.

Але все це не скасовує того простого факту, що саме Росія свого часу зруйнувала договір по ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, розробивши і поставивши на чергування зброю, заборонену його умовами. Розірвання домовленості, до речі, підтримував і Трамп, і практично всі респектабельні республіканці, і немала кількість демократів на додачу. Це щодо "контролю за озброєннями".

Саме Росія влаштувала циркову виставу "танчики поїхали" на наших кордонах — і відмовилась в рамках Віденського документу ОБСЄ пояснити, що все це значить. Це щодо "транспарентності". Ну, а про шанси "дипломатії" у справі повернення Криму і говорити якось недоречно.

Без глобального тиску Заходу на Росію, без змін в енергопостачанні Європи, які могли б обнулити прибутки російських вуглеводневих монополістів і поставити Путіна на грань економічного колапсу, без подальшого збільшення військового потенціалу європейських сусідів Росії, без протидії російським міжнародним авантюрам на Балканах, в Сирії, в Африці — без всього цього путінський режим на жодні поступки не піде, і грати на глобальній шахівниці, зважаючи на норми міжнародного права, не погодиться.

Залишається сподіватися, що президент США чудово все це розуміє, і готовий працювати над реальними шляхами вирішення проблем з Росією, а не тільки намагатись домовитись про відновлення договірної бази, яку Москва свого часу зруйнувала, і надіятись при тому на чудо, яке раптом трапиться на чергових переговорах Лаврова з Блінкеном.