Виклик для Байдена: Що США вдіють з торговельним союзом, в якому Китай об'єднав третину світу

Учора півтора десятка держав підписали найбільшу в історії торговельну угоду – RCEP, Всестороннє регіональне економічне партнерство. До неї приєдналися Китай, Японія, Республіка Корея, Австралія, Нова Зеландія – та десяток країн АСЕАН, Асоціації держав Південно-Східної Азії.

В результаті підписана угода охоплює без малого третину населення планети – і 29% світового ВВП. При тому ці і без того вражаючі цифри можуть ще підрости, якщо до угоди приєднається Індія з населенням у 1.3 мільярди осіб.

На перший погляд, історія з цією угодою може видатися трохи дивною. Хоча б тому, що підписали її країни зі стосунками, далекими від райдужних. Зокрема, взаємини між Китаєм з одного боку, та Японією і Австралією – з іншого останнім часом коливаються між добре озброєним нейтралітетом та відкритим конфліктом. Філіппіни та В'єтнам, члени АСЕАН, також мають територіальні суперечки з Піднебесною. І попри всі ці обставини країни вирішили радикально спростити торгівлю в межах угоди. Чому? Відповідь на це питання доволі проста, і складається вона з одного слова – "Трамп".

Угода RCEP потроху розвивалася з 2012 року, при тому без особливих шансів на швидке й блискуче майбутнє. А шансів у неї не було особливих тому, що в той час йшли переговори стосовно створення іншої гігантської торговельної угоди, Транстихоокеанського партнерства. З доволі схожим списком членів, плюс Мексика та Канада. Але зі США і без Китаю. А в 2017 році адміністрація Трампа оголосила про вихід США з угоди. Просто тому, що чинному президентові США здавалося – всяка угода за участю США є вигідною для всіх, окрім США.

І оскільки інших варіантів економічної інтеграції не залишилося, країни регіону були змушені обрати "китайський" варіант – попри всі політичні суперечності з Пекіном. Надіючись при тому, що Японія, Австралія і, з часом, Індія зможуть протистояти якимось гіпотетичним маніпуляціям Китаю.

Щоправда, угода не вступає в дію негайно. Для набрання нею чинності всі учасники повинні її ратифікувати. На що, за оцінками експертів, піде від року до трьох. І цей часовий лаг у Вашингтоні цілком можуть використати, реанімувавши Транстихоокеанське партнерство та запропонувавши його учасникам кращі умови участі в угоді. І доклавши істотних дипломатичних зусиль для такого дипломатичного бліцкрігу. Чи впорається із цим завдання команда Байдена – покаже час. Врешті-решт, можливим є і варіант, за якого США увійдуть в RCEP, створивши там альтернативний центр тяжіння. Проблема може мати різні варіанти вирішення. Єдиним стовідсотково програшним варіантом буде зберження лінії Трампа, яка була спрямованою на економічний ізоляціонізм, протекціонізм і оживлення мертвої індустріальної Америки. За такої тактики США ризикують банально втратити економічне лідерство, біля якого і зараз Піднебесна нерідко ставить знак питання.

Вся ця історії, що стане непересічним випробуванням для Вашингтона, водночас відкриває немалі шанси для України. Оскільки, з одного боку, рішення  послідовних союзників США, Австралії та Японії, про співпрацю з Китаєм ніби як дестигматизує цей процес, і відкриває для нас можливості аналогічної співпраці без особливого ризику сварки з ключовим партнером. З іншого боку, початок міжнародних інтеграційних процесів підтверджує необхідність збереження чинної української угоди про асоціацію з ЄС, яка містить і норми про зону вільної торгівлі. Так, процес глобальної лібералізації торгівлі підштовхує всі держави до пошуку нових дієвих форматів міжнародної економічної співпраці, покликаних зберегти конкурентоспроможність національних економік на тлі формування глобальних торговельних блоків.