Відставка Саргсяна: Як Росія виграла вірменську революцію

"Нікол Пашинян та його соратники випущені на свободу". "Комуністична партія Вірменії радіє, що гостра криза завершилась мирно". "Поліція Вірменії підтримувала і буде підтримувати всі мирні демонстрації протесту" (це після "Поліція Вірменії вирішила розігнати демонстрантів" - ще учора ввечері, між іншим). Партія "Розквітла Вірменія" приєдналася до всенародного руху". Так виглядають заголовки у вірменських ЗМІ. Ті, дрібніші, що під головним: "Прем'єр-міністр Серж Саргсян подав у відставку". Революція перемогла.

Особливо зворушливо виглядають коментарі російських політиків щодо відставки Саргсяна. "Ніхто не хоче терпіти одну й ту саму людину на чолі держави десятиліттями. Необхідна змінюваність влади і партій" - якось неакуратно сформулював віце-спікер Держдуми від ЛДПР Ігор Лєбєдєв. "Для Росії те, що трапилося в Вірменії — це привід дуже серйозно оцінити ситуацію і її наслідки". Чи злякався "привида Майдану", чи задумався над можливостями одіозний "єдинорос" Констянтин Затулін.

Чому так трапилося — адже ще вчора Саргсян, хоч і прийшов на перемовини з Пашиняном в Marriott, але на пропозицію скласти владу заявив: "Це шантаж" - і, вочевидь, дав команду поліції посилити тиск на демонстрантів, та арештувати Пашиняна?

Відповідей на це питання є декілька. По-перше, всі хто бачив фото і відео з "групами військових, що приєдналися до протестів" - чудесно зрозуміли, що йдеться не про десяток дезертирів чи маргіналів, а про цілі підрозділи єреванського гарнізону, які практично повним складом рушили брататися з демонстрантами. В будь-якому разі, кількість військових у колонах явно йшла на сотні. По-друге, є обґрунтовані підозри, що позицію Саргсяна не те щоб надто сильно підтримували і в його власній Республіканській партії Вірменії. І, по-третє, абсолютно всі представники політичних еліт Вірменії були впевнені, що сутички учасників протесту з поліцією, сотні затриманих і барикади в центрі столиці напередодні річниці геноциду вірменського народу якось недоречні. Окрім того, прощальна фраза Саргсяна про те, що він помилився, а Пашинян мав рацію, коли казав, що народ проти чинної влади, може бути й до певної міри правдивою - "незмінний лідер" і справді не уявляв, наскільки він набрид громадянам Вірменії. А переконавшись у цьому на власні очі, вирішив таки піти. Ще одним, конспірологічним поясненням може бути наявність в Саргсяна надій на російське втручання в ситуацію — які в реальності не справдились.

Втім, як би там не було, революція перемогла — і цікавішим питанням є не "чому?" а "що далі?". А з цим усе непросто.

Хоча б тому, що Саргсян пішов, а коаліція, яка його обирала, нікуди не поділася. І вона — більш-менш легітимна, тому спроба "повалити" парламент слідом за прем'єром може бути відверто небезпечною для країни. Це розуміють учасники протестів, і на це вони навряд чи підуть.

А тим часом замість Саргсяна виконувати обв'язки прем'єра взявся його однопартієць Карен Карапетян. Який не просто помітна постать у тій самій Республіканській партії Вірменії — але ще й достатньо тісно пов'язаний з російськими державними енергетичними структурами. Він десять років пропрацював гендиректором ЗАО "АрмРосгазпром". Ще рік — віце-президентом "Газпромбанку" - і так далі.

Карапетян — це органічна частина тих еліт, представником яких був і Саргсян. І ці еліти підтримають його чи когось іншого із тієї ж Вірменської республіканської партії. Які, вочевидь, продовжать політику Сержа Саргсяна — з корупцією, жорсткою адміністративною протидією опозиційним партіям на іншими вродженими особливостями "керованої демократії".

Зважаючи на факт тісних зв'язків чинної вірменської політичної еліти з Кремлем, рівно як і на залежність Вірменії від Росії у питаннях безпеки можна не сумніватись в тому, що зовнішньополітичні пріоритети цієї країни залишаться незмінними. Крим — російський, НАТО — абсолютне зло, і так далі, за звичним шаблоном. З єдиною відмінністю- новий лідер, знаючи про долю свого попередника, розмістить в Єревані побільше російських військових та власних поліцейських, і придушуватиме протести одразу і безпощадно.

Чи варто було робити подібну надміру оксамитову революцію? На це питання повинні відповісти для себе самі громадяни Вірменії.