Уявна війна з Лукашенком: Чому санкції проти білоруського режиму перетворилися на фарс

Введення західних санкцій проти режиму  "просто Лукашенка", як тепер рекомендує називати незмінного, хоч і нелегітимного лідера Білорусі українське МЗС, нагадувало фарс від самого початку.

Легкий присмак божевілля в усій цій історії з'явився після ідеї ЄС вводити санкції проти посадовців, "відповідальних за жорстоке придушення протестів та фальсифікацію результатів виборів". Так ніби ОМОН бив демонстрантів, не отримавши наказ безпосередньо із самої вершини виконавчої вертикалі, а якось так, із власної ініціативи. Чи через надмірну любов до бацьки. А чисельні фальсифікатори виборчих протоколів робили свою недобру справу, виключно керуючись якимись власними хибними політичними поглядами, а не жорстким тиском згори, ініційованим однією конкретно взятою людиною. Прізвище якої в санкційних списках якраз і не опинилося.

Подібна позиція була аргументована необхідністю "зберігати можливості для діалогу". Який наразі відбувається між білоруським керівництвом та лідерами європейських націй в формі дистанційних взаємних звинувачень та образ у пресі. Не зовсім зрозуміло, як санкції могли зашкодити подібному діалогу. І чому в 2011 році ЄС зважився оголосити Лукашенка персоною нон-грата, а тепер подібної рішучості не проявив. Втім, це подробиці. Оскільки з розвитком ситуації концентрація абсурду в цій історії тільки зростала.

Зокрема, прийняття санкцій вимагає одностайного рішення всіх 27 держав-членів ЄС. Яке наразі відсутнє. І всередині вересня шило вилізло з мішка – санкції проти режиму Лукашенка блокує Кіпр. Представники країни відкрито заявили, що не підпишуть рішення ЄС про введення санкцій проти десятків білоруських чиновників, якщо держави-члени не погодяться обмежити діяльність Туреччини з буріння в східній частині Середземного моря. Де Білорусь з кривавим бацькою – а де Середземне море. А все, як виявилося, пов'язано.

Ну і фінальним акордом в цій абсурдистській симфонії стала інформація про те, що США утримуються від санкцій щодо Білорусі – до моменту, коли свої санкції прийме ЄС.

Чому саме Вашингтон не наважився прийняти санкції, наприклад, разом із союзниками – Британією та Канадою, які оголосили про своє рішення позавчора, сказати складно. Можливо, там хочуть продемонструвати "трансатлантичну єдність", оголосивши про рішення паралельно із Брюсселем. А може, навпаки, перед виборами хочуть продемонструвати, що Трамп таки звільнив США від обов'язків "світового поліцейського". Хтозна.

Але наразі є ситуація, за якої більш ніж за місяць після сфальшованих виборів, після багатотисячних демонстрацій, які завершилися масовими і брутальними порушеннями прав людини колективний Захід в своїй масі не ввів бодай символічних рішень. Навіть не проти замовника – проти виконавців злочинів.

Звичайно, є й ті, хто намагався повернути цю ситуацію в межі здорового глузду. Є країни Балтії та Польща, які відреагували на події в Білорусі швидко й адекватно. Є Велика Британія та Канада, чия реакція, в силу очевидних причин, не була настільки стрімкою – але також виглядає адекватною.

Втім, решта країн "колективного Заходу" продемонструвала в цій ситуації два моменти. Перший – це практично відсутня дієздатність ЄС за умов необхідності приймати консенсусні рішення, адже їх може заблокувати одна країна. І такі порядки ніхто не бажає змінювати. А другий момент, який став очевидним в історії з білоруськими протестами – це дивовижна, феєрична неефективність управлінських механізмів ЄС назагал. Адже для того, щоб відмовити пересічному білорусу (і не тільки білорусу) у в'їзді до ЄС, потрібно 30 секунд уваги одного клерка. Але щоб прийняти рішення стосовно 30 упирів у погонах чи без них – міністри закордонних справ всіх країн ЄС працюють вже місяць. І поки що без особливого результату. Незважаючи навіть на те, що на їхнє рішення чекає не тільки білоруська опозиція, але навіть, з якогось дива, і Держдеп США.