Росія не хоче допомогти Лукашенку, а ЄС – з ним боротися: Чому нову геополітику творитиме сам білоруський народ

Протести в Білорусі, хоч і з перемінним успіхом, тривають. Бастує "Білоруськалій", бастують на "МТЗ" і ще кількох потужних підприємствах. Критикують режим Лукашенка, після чого звільняються окремі посадовці білоруського МЗС. Бастує частина співробітників національної телерадіокомпанії - БТРК. Що, втім, не заважає іншій частині, разом із доданими співробітниками з Russia Today, продовжувати старанно транслювати заяви і побажання влади.

У відповідь на активність опозиції Лукашенко промовляє довгі монологи перед телеглядачами, вимагає від МВС "не допускати жодних заворушень", і при тому погрожує президентам Литви, Польщі та України "відповідальністю за безлад в Білорусі". Скоро, напевно, спробує мінський ОМОН надіслати до Варшави та Києва.

Складається враження, що перемога опозиції наразі явно не виглядає на миттєву. Події жахливої поствиборної ночі переросли в позиційну війну між владою і більшою частиною білоруського суспільства. Яка, ймовірно, триватиме немало тижнів чи місяців. Якщо не років. І поки йде цей процес, більшість ключових геополітичних гравців, які в силу географічного розташування зацікавлені в цьому регіоні, зберігають підкреслено вичікувальні позиції.

Читайте також: Які країни визнали і не визнали Лукашенка президентом Білорусі

Сьогодні, витримавши непристойно довгу мовчанку, стосовно Білорусі заговорили в Москві. Втім, не сказавши при тому нічого суттєвого. Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, зокрема, заявив, що у Кремлі до подій в Білорусі ставляться як до внутрішньої справи цієї країни. При тому вважають, що потреби в наданні допомоги Білорусії по лінії ОДКБ немає. Пєсков навіть розкритикував жорстоку поведінку білоруських силовиків стосовно російських журналістів. Одразу додавши, що ті й самі не акредитувалися в білоруському МЗС. Так ніби цей факт дозволяє їх бити кийками по голові, як то практикували білоруські ОМОНівці.

Спростував Пєсков і повідомлення про рух російської техніки до Білорусі, хоч і відмовився коментувати можливий приліт туди літака російської ФСБ. І, якщо судити з відсутності повідомлень про перетин білоруського кордону цією технікою з боку місцевих мешканців, він цього разу, можливо, навіть не збрехав.

Іще більш нечітким був очільник російської дипломатії Сергій Лавров. Який, з одного боку, розповів про "явно неідеальні вибори в Білорусі" і про потребу, страшно сказати, "діалогу між владою і незадоволеними громадянами". А з іншого - повторив свою звичну пісню про те, що "внутрішні складнощі Білорусі" намагаються "використати ззовні".

При тому реакція на події з боку ЄС та Заходу загалом наразі виглядає іще більш неартикульованою, аніж заяви Москви. Не визнавши факт президентства Лукашенка, країни ЄС наразі таке враження що навіть не розглядають можливість масштабних секторальних санкцій проти Білорусі чи якихось інших способів радикальніше вплинути на позицію Лукашенка. Так, сьогоднішній самміт ЄС ухвалив рішення запровадити санкції проти осіб, причетних до насильства, репресій та фальсифікації виборів у Білорусі.  ЄС перерозподілив допомогу Білорусі, перенаправивши 53 мільйони євро для допомоги білоруському суспільству, а не офіційному Мінську. Європа іще раз наголосила, що не визнає результатів очевидно сфальшованих виборів.

Навіть країни вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словакія, Угорщина), президенти яких попервах затвердили доволі різку заяву із закликом до проведення повторних виборів у Білорусі, схоже, трохи охололи. Принаймні, із сайту чеського президента вимогу проведення повторних виборів потиху прибрали, обмежившись засудженням дій Лукашенка.

Чому замість "зіткнення цивілізацій", яке цілком могло відбутися у звязку з подіями в Білорусі, наразі можна побачити лиш сподівані і мляві дипломатичні тілорухи?

Здається, річ в тому, що всі довкола розуміють – Лукашенко є постаттю абсолютно токсичною. Він остогид Москві, де йому не довіряють – а є свідчення, що й відверто ненавидять. На найвищому рівні. Але реалістичного сценарію заміни Лукашенка на когось достатньо керованого у Кремлі наразі немає. Білоруській опозиції там також не довіряють і "приходу НАТО до кордонів Росії" допускати не збираються. Хай навіть ціною підтримки набридливого Лукашенка.

Так само, хай і з інших причин, ставляться до білоруського екс-президента і в Європі. Але адекватні плани підтримки учасників протестів у Білорусі там також відсутні. Тому Брюссель обмежуватиметься демонстративними, але не надто дієвими санкціями, та черговими заявами стосовно того, що ніхто Лукашенка президентом Білорусі всерйоз вже не вважає.

В цій ситуації на авансцену, вочевидь, повинен знову вийти білоруський народ. Бо яким би не був міжнародний пасьянс довкола Білорусі, саме її громадяни зараз визначать нову реальність, до якої доведеться пристосовуватися всім без винятку геополітичним гравцям.