Інвестиції в обмін на дешеву нафту: Чим угода Китаю та Ірану вигідна Україні

У суботу Іран та Китай уклали колосальну за обсягом економічну угоду. Пекін погодився впродовж 25 років інвестувати в іранську економіку 400 мільярдів доларів – в обмін на поставки нафти.

Китайські інвестиції будуть вкладені  в банківську, телекомунікаційну, портову, залізничну, медичну та інформаційну галузі Ірану. В обмін на що Китай отримає регулярні - і, за інформацією західних ЗМІ з посиланням на джерела, вельми вигідні, порівняно зі світовими цінами, поставки іранської нафти.

Ця угода не стала сюрпризом – чутки про неї ходили іще влітку минулого року. Але підписали її міністри іноземних справ Китаю та Ірану, Ван І та Джавад Заріф відповідно, саме зараз.

І для цього було чимало резонів. В першу чергу – в іранської сторони. Річ у тому, що 18 червня в Ірані пройдуть президентські вибори. Звичайно, в тамтешній ієрархії президент – це друга особа після духовного лідера, аятоли, але й контроль над виконавчою владою дає неабиякий вплив. І до цих виборів чинна іранська влада – умовно "реформаторська" і умовно "прозахідна", яка отримала владу під лозунгами пожвавлення економіки – підійшла без особливих успіхів.

Економічний ріст в країні практично відсутній, санкції США проти Ірану збережено, інфляція галопує, долар подорожчав у п'ять разів, а соціальна нерівність побила всі попередні рекорди. За подібних умов шанси на переобрання Роухані були вкрай невисокими. А спроби чинного уряду вимагати від нової адміністрації США зняти "несправедливі" санкції, прийняті Трампом, ніби й не викликали повного заперечення – але команда Байден заговорила про поступове скасування санкцій в обмін на повернення до всіх обмежень "ядерної угоди" 2015-го року. Що навряд чи підходить іранським "реформаторам", в яких почалася виборча кампанія. І яких жорстко критикують консерватори – зокрема, наближені до попереднього президенту Ірану Махмуда Ахмадінеджада. 

Тому масштабна угода з Китаєм стала для команди Роухані своєрідним порятунком. Які знижки на нафту довелося дати Піднебесній за цей порятунок – наразі невідомо, але, зважаючи на прагматичну політику Пекіна, обійшлася ця угода Тегерану недешево. Якщо російський Газпром постачає до Китаю газ помітно дешевше, ніж в братерську Білорусь, то про підсанкційний Іран і говорити не доводиться.

Хоча й вважати цю угоду фінальним документом зі стовідсотковими шансами на реалізацію наразі не можна. Оскільки за умов глобальної економічної кризи Китай також відчуває певний фінансовий голод – хоч і не такий гострий, як Тегеран. І при тому якщо Ірану не вдасться бодай частково владнати суперечки стосовно розвитку своєї ядерної програми із США, то китайські компанії, що купуватимуть нафту в Ірані, ризикують стати об'єктом санкцій з боку Вашингтона. Прикладом може бути телекомунікаційний гігант Huawei, бізнес якого було майже зруйновано американськими економічними обмеженнями – в тому числі, і за активну торгівлю з Іраном.

Що змінить велика угода між Іраном та Китаєм для світу? Перш за все, безперечно, зросте вплив Піднебесної на Близькому Сході. А Іран, маючи гарантований ринок збуту для нафти, стане далеко менш вразливим для західних обмежень та санкцій, пов'язаних із розвитком своєї ядерної програми.

Ця угода стане поганою новиною не тільки для колективного Заходу – але й для Ізраїлю та монархій Перської затоки, геополітичне протистояння яких із Тегераном продовжується вже багато років. Отримавши певний фінансовий ресурс, Іран отримає змогу здійснювати гібридні операції у Сирії, Ємені, та інших країінах регіону.

Але один позитивний для України наслідок з цієї історії все-таки проглядає. Отримавши майже безлімітний доступ до іранських запасів вуглеводнів, вартість видобутку яких, зазвичай, є помітно нижчою за російські, Китай матиме можливість проводити далеко більш жорстку цінову політику стосовно нафти і газу з Росії. Або зменшуючи обсяги закупівель, або вимагаючи істотного зниження ціни порівняно із загальносвітовою. Що неминуче вплине на російську економіку, третину ВВП якої все ще формує експорт вуглеводнів.