Каддафі і Тимошенко: Що мертвий диктатор розповів про українську політику

Новина про те, що режим колишнього лівійського диктатора Муаммара Каддафі нібито фінансував президентські кампанії в Україні, Франції та США, стала маленькою сенсацією сьогоднішнього дня. Хоча, насправді, історія з грошима Каддафі, які впливали на політичний процес Європи, налічує більше півдесятка років. У будь-якому випадку, перші звинувачення Саркозі у використанні лівійських грошей прозвучали весною 2012 року у французьких ЗМІ.

А ще за півроку була озвучена чи не найрадикальніша версія цієї гіпотези. Згідно з якою смертельні поранення диктатору наніс не революційний лівійський народ, а таємний французький агент, який інфільтрувався в революційну боївку, що захопила Каддафі, і вистрілив йому в голову, щоб раз і назавжди закрити тему таємної фінансової допомоги президенту Саркозі. Втім, істотних доказів тоді не пролунало, і гіпотеза так і залишилась конспірологічною — хоч і прозвучала достатньо голосно в європейських ЗМІ.

Чи міг Каддафі фінансувати Юлію Тимошенко? У нього справді були немалі бізнесові, і незрозумілі ідеологічні інтереси в Україні. Досить згадати потік українських нафтовиків, хіміків та лікарів, що прямували щороку до Лівії "на заробітки". Чи нескінченні конкурси із "вивчення Зеленої книги лівійського лідера", які організовували у багатьох київських навчальних закладах у 90-х роках минулого століття.

Можливо, саме спільні інтереси в нафтогазовому секторі і звели Юлію Володимирівну з лівійським диктатором, який в обмін на якісь обіцянки міг вирішити підсобити "газовій принцесі" на її шляху до трону.

У цьому місці можна було б сказати багато негарних, але цілком справедливих слів про політика, який міг брати гроші з рук божевільного диктатора. Знаючи, наприклад, що Каддафі, скоріше за все, особисто віддав наказ своїм розвідникам підірвати британський пасажирський лайнер над Локербі, вбивши 270 ні в чому не винних людей.

Але в цьому місці приходить на згадку і той факт, що лівійський диктатор був, окрім всього, ще й кавалером двох українських орденів. Перший, князя Ярослава Мудрого I ступеня, він отримав в 2003 році, за президентства Леоніда Даниловича Кучми. Другий, Богдана Хмельницького I ступеня — за президентства Віктора Андрійовича Ющенка, у 2008 році. При чому останній орден виглядає особливо оригінально — якщо зважити на той факт, що цим орденом нагороджують лише громадян України за особливі заслуги в захисті державного суверенітету, територіальної цілості та зміцненні обороноздатності рідної країни. Каддафі був таємним українським націоналістом? Гроші за лівійську нафту йшли на українську армію? То чого з нею все було так погано? Питань виникає дуже багато. І все більше без відповіді.

При тому симпатію до Каддафі демонстрували не тільки в "багатовекторному" Києві. Приймали його і в Парижі, де Саркозі, таки вигравши президентські перегони, називав Каддафі "братським лідером". Власне, інвестицію у французького політика, вочевидь, і можна було назвати єдиною удачею в практиці лівійського підкупу потенційних світових лідерів. Ну, якщо б не підозра, звичайно, що саме на замовлення Саркозі Каддафі і "порішили".

А загалом, вся історія з Каддафі говорить про одну просту істину. Підкупити можна поліцейських чи бандитів. Із сучасними політиками цей фокус не діє. По тій простій причині, що в разі їхнього програшу питати з них про щось немає сенсу. А в разі виграшу — можна почути надто небезпечні для себе відповіді. Будемо сподіватися, що цей нехитрий урок, який можна вивчити з історії життя і смерті лівійського диктатора, відіб'є охоту до розкидання кровно заробленими в багатьох його колег. Хоча, звісно, отримання грошей з-за кордону на ведення політичної боротьби мало би стати об'єктом інтересу не тільки журналістів, але й українських правоохоронців, чи, на крайній випадок, податківців.