Чому українські вибори небезпечні для Путіна та Лукашенка

Над Росією, схоже, нависла нова загроза. Ця загроза - вибори в Україні. І штука навіть не в тому, що в другий тур не попали явні прихильники та симпатики Кремля, які негайно "все зіллють" і побіжать "приймати в Україну ДНР та ЛНР з особливим статусом". Хоч подібні "хвилі" й циркулюють в соцмережах, у їх однозначну правдивість, здається, не сильно вірять навіть самі автори цих опусів.

Справжня небезпека має зовсім іншу природу. Штука в тому, що у другому турі президентських виборів в Україні обидва претенденти безальтернативно вимушені йти за "забаганками"  виборців. Попри власні погляди, попри "креативні розробки" штабів, попри що завгодно іще - і маститий політик Порошенко, і "малозрозумілий проект" Зеленський вимушені чути виборців. Як своїх, так і тих, хто іще не визначився. І грати у відповідності до їх вимог.

Кандидати вимушені поводитись так, як того від них чекають громадяни країни. Демонстрація цієї самоочевидної, здавалось би, істин є для "суверенних демократій" смертельною загрозою.

Бо найміцніший шнурок, який утримує громадян Росії та Білорусі в їхньому теперішньому становищі - це не особисто Путін чи Лукашенко. Це не ФСБ з Росгвардією і не всесильний білоруський КДБ.

Це багато років зрощуване і підживлюване владою переконання громадян в тому, що протест беззмістовний. Переконання в тому, що "нагорі все вирішили за нас". І "що б ми не робили - нас обмануть". Або змусять. Або обмануть - і змусять повірити в обман.

Натомість останні українські вибори наочно демонструють, що під тиском знахабнілих в усвідомленні своїх прав виборців політики вимушені грати за тими правилами, які диктує їм рівень політичної культури їхніх громадян.

Якщо половина країни хоче дебатів, а дуга половина на вибори в переважній більшості не прийде, політики вимушені вступати в дебати. Вони і кулачний бій організують, якщо раптом в тому виникне цілковита необхідність.

І усвідомлення того, що думка виборців щось значить не тільки в США чи Німеччині, а вже навіть і в Україні, є першим небезпечним сигналом для "електорату" Путіна та Лукашенка.

А другий неприємний сигнал полягає в тому, що на тлі українського гаранта якось особливо чітко помітно деградацію "політичних бронтозаврів" із сусідніх держав. Якими б не були міркування Петра Олексійовича, на дебати із Зеленським він все-таки наважився.  А от уявити собі дебати, наприклад, Статкевича з Лукашенком вже якось трохи складно. А дебати Путіна, приміром, з Навальним - просто неможливо.

Дотепер складно сказати, чим саме завершиться другий тур наших виборів. Але якщо після Оранжевої революції в Росії іще багато років намагались захиститись від абсолютно уявного "кольорового Майдану", то тему нових нічних кошмарів Путіна тепер можна уявити собі достатньо чітко.

Скоріше за все, це буде заповнена гомінким натовпом чаша "Лужників", і суворий голос асистента: "Володимир Володимирович! Пора здавати аналізи!".