Смерть диктатора: Як пролетар Чаушеску став тираном румунів

Смерть найбільш авторитарного із лідерів комуністичної Європи ознаменувала закінчення низки антикомуністичних революцій у центральній Європі, у результаті яких були скинуті радянські режими.

Шлях Чаушеску до здобуття абсолютної влади в Румунії був довгим, а падіння режиму блискавичним - від початку революції до розстрілу диктатора минуло лише 9 днів. Давайте поглянемо, яким був шлях Чаушеску до авторитаризму.

Ніколае Чаушеску був третьою дитиною в сім'ї з десяти дітей. Родина майбутнього румунського лідера жила досить бідно - в невеликому трикімнатному будинку без електрики.

У одинадцятирічному віці Чаушеску переїхав до Бухареста. У столиці він працював на одному із заводів і почав вчитися шевському ремеслу, влаштувавшись учнем до шевця. У цей період Чаушеску мав достатньо скромний дохід, що змусило його зайнятися дрібними крадіжками.

Чаушеску під час першого арешту 1933 року

У 1933 році Миколу вступив в Комуністичний союз молоді (КСМ) Румунії. Невдовзі був заарештований і потрапив до в'язниці. Під час ув'язнення він, як і інші ув'язнені-комуністи, піддавався тортурам з боку співробітників в'язниці; згодом це призвело до того, що він став затинатися.

У 1940 році Чаушеску знову був заарештований і засуджений за "змову проти громадського порядку". Всю війну він провів у в'язницях і концтаборах. 1943 року його переводять в концтабір "Тиргу-Жіу", де в той же час перебував майбутній румунський лідер Георге Георгіу-Деж.

Після приходу радянської влади в Румунію у Чаушеску почався швидкий кар'єрний ріст. З 1944 по 1945 роки він займав пост секретаря Союзу комуністичної молоді (СКМ). 1945 року він був призначений начальником Вищого політичного управління збройних сил та заступником міністра оборони, з присвоєнням звання бригадного генерала - незважаючи на те, що ніколи не служив в армії. Того ж року його обрали кандидатом у члени ЦК РКП.

У 50-их роках працював на різних високих посадах в уряді, а в політбюро Румунської комуністичної партії курирував роботу спецслужб.

Після смерті Георгіу-Дежа 1965 року Чаушеску був одноголосно обраний першим секретарем ЦК РРП - як компромісна фігура серед головних політиків партії того часу.

У грудні 1967 року Чаушеску змінив Ківу Стійку на посту голови Держради. Заняття їм одночасно вищої державної і вищої партійної посад призвело до концентрації всієї державної влади в одних руках.

У березні 1969 року, у доповненні до постів голови Державної ради і генерального секретаря РКП, він був призначений головою Ради оборони, ставши таким чином Верховним головнокомандувачем збройними силами Румунії.

У першому десятилітті свого правління проводив політику обережної внутрішньополітичної лібералізації, а в області зовнішньої політики - більшої відкритості по відношенню до Західної Європи і Сполучених Штатів. Відносно Радянського Союзу продовжив курс свого попередника, дистанціюючись від багатьох ініціатив СРСР (таких, як введення військ до Чехословаччини 1968 року), проте зберігаючи хороші відносини з країнами східного блоку.

Друге десятиліття правління Чаушеску було відзначено більш жорстким стилем правління, націоналістичним курсом у внутрішній і зовнішній політиці, встановленням культу власної особистості, непотизмом і репресіями проти інакомислячих.

28 березня 1974 в Конституцію Румунії були внесені зміни, в результаті яких було запроваджено інститут президентства. Фактично, довічним президентом країни був обраний Чаушеску. Згодом він кожні п'ять років переобирався на виборах, будучи єдиним кандидатом на цю посаду.

Культ особистості Чаушеску зародився у Румунії на початку 1970-х років. Поступово, починаючи з тієї ж пори, партія створює йому репутацію "Батька Батьківщини". Такий імідж керівника входив до офіційної «нову історичну концепцію», схвалену РКП. Сам Ніколае не перешкоджав цьому процесу. Більше того, починаючи з 1974 року він став себе порівнювати з видатними діячами минулого. У результаті систематичного розвитку культ Чаушеску виріс до рівня або навіть перевершив усі чинні на той час культи особистості: сталінський в СРСР, культ Мао в Китаї і культ Тіто в Югославії. Чаушеску навіть стали вітати з такою ж помпою, як вітали англійську королеву.

16 грудня 1989 року у місті Тімішоара, почалися акції протесту проти зняття з поста і виселення пастора угорського походження Ласло Текеша, що послужило приводом для початку подій Румунської революції і повалення комуністичної влади на чолі з Чаушеску.

17 грудня Чаушеску віддав наказ "Секурітате" і збройним силам стріляти в демонстрантів. Було вбито більше п'ятдесяти чоловіків, жінок і дітей. Біля румунських посольств за кордоном у цей час проходили акції протесту, учасники яких виступали проти "жорстокостей Чаушеску". Крім того, телесюжет про вбивства агентами «Секурітате» мирних громадян Тімішоари був продемонстрований по кількох провідних телевізійних каналах світу.

21 грудня президент своїм декретом оголосив про введення надзвичайного стану на території повіту Тіміш. До того часу на вулиці Бухареста вийшли сотні тисяч демонстрантів, вони не дали Чаушеску виголосити промову на центральній площі міста, зустрівши лідера свистом і улюлюканням.

22 грудня знаходять мертвого міністра оборони Румунії Василе Міля (одні говорили, що це було самогубством, а інші, що Міля був убитий через відмову віддати наказ стріляти в демонстрантів). Після цього мітингувальники спільно з військами зайняли телецентр в Бухаресті і оголосили про падіння режиму Чаушеску. Того ж дня Чаушеску втік разом зі своєю дружиною на вертольоті з даху будівлі ЦК РКП, оточеного натовпом демонстрантів. Незабаром їх спіймали в місті Пітешті, після того, як Чаушеску на своєму літаку спробував покинути країну.

Ніколае Чаушеску та його дружину Єлену розстріляли 25 грудня 1989 за вироком трибуналу, через кілька годин після суду; все їхнє майно було конфісковано і невдовзі розпродано.

Стратили подружжя Чаушеску солдати-десантники, вибрані з сотні добровольців. Їх було троє: капітан Іонел Боер, старшини Жоржина Октавіан і Дорін-Маріан Кирлай.

На місце розстрілу Чаушеску тепер водять туристів

Чаушеску стали останніми людьми, яких стратили в Румунії до скасування смертної кари 7 січня 1990 року.