Назарбаєв заважає Путіну будувати "Новосирію"

Друга за останніх півроку конференція опозиційних сил Сирії, що завершилась в Астані, ухвалила декларацію, в якій наголошено на потребі мирного врегулювання в країні. Не те, щоби в тому було щось нове, але в якості досягнення організатори та учасники цього разу особливо підкреслили той факт, що документ підписали 29 із 37 запрошених діячів.

Декларації із закликом складати зброю, яку сирійцям буцімто рекомендували ухвалити російські дипломати (втім, схоже, без особливої надії на успіх), звісно, не прозвучало.

Режим Асада, рівно як і бойовики Ісламської держави, конференцію, присвячену можливостям мирного врегулювання конфлікту, скромно проігнорували. Вочевидь, подібні методи і цілі їм на разі нецікаві. Цей прикрий факт, вочевидь, помітно знижує ймовірність досягнення угоди про мирне врегулювання.

Організатори і модератори конференції особливо підкреслювали, що подія не спрямована безпосередньо проти режиму сирійського президента Башара Асада. Учасники конференції на цю тему скромно промовчали.

"Ініціатива "Астана" не несе в собі ніякого антиурядового заряду. Вона націлена на те, щоб відшукати рішення сирійського кризи на благо народу цієї країни і визначити основного ворога в цій боротьбі" - так охарактеризував цілі та наслідки заходу директора центру політичних та зовнішніх відносин Франції Фаб'єн Буссар.

На четвертому році громадянської війни, після чверті мільйона смертей, сирійські опозиціонери визначають головного ворога. Втім, вибір у них, і справді, великий.

Із результатів цього заходу можна назвати ще створення спеціального комітету, представники якого відвідають північ Сирії, де курдам вдалося не тільки "зачистити" ісламістів з ІД, але й налагодити роботу місцевих виборних органів та адміністрацій. Безперечно, цікавий і корисний досвід для всієї решти країни.

При тому, попри всю іронію, для сирійських опозиціонерів і справді настав той момент, коли питання об'єднання і координації зусиль стає тісно пов'язаним із самим виживанням Сирії. В іншому разі є реальний ризик перетворення всієї країни на поле бою між Асадом-Путіним та радикальними ісламістами. Питання лиш в тому, чи розуміють це всі 30 з чимось організацій та фракцій опозиції - чи їх так і зжеруть, одну за другою, асадівські та ісламістські людожери.

З іншого боку, навіть більш цікавим ніж результати конференції є сам момент її проведення в Астані. На тлі того, що російський МЗС дотепер вельми неохоче проводить розрізнення між бійцями ісламської держави і сирійською поміркованою опозицію, і лиш час від часу визнає останніх "не терористами", рішення провести переговори сирійських опозиціонерів в Астані - достатньо сміливий крок з боку Нурсултана Назарбаєва. Особливо на тлі того, що за вирішення всіх сирійських проблем взявся Путін. За таких умов проведення мирної конференції в Астані - це потрійний сумнів у російській владі.

По-перше, казахи сумніваються, що мир у Сирії може встановити саме Путін, пропонуючи при тому свої послуги в якості нейтрального майданчику для переговорів.

По-друге, Назарбаєв демонструє, що говорити можна і треба не тільки з Башаром Асадом - але, як мінімум, слід брати до уваги ще й інтереси другої сторони, даючи їй можливості висловитись, а не тільки отримати чергову порцію російських бомб, буцім то призначених для Ісламської держави.

І, по-третє, формат мирної конференції передбачає, що сама ідея військової операції в Сирії є неєдиною, а можливо - і не найкращою, стосовно всіх, окрім Ісламської держави, говорити з представниками якої на даному етапі її розвитку, схоже, немає особливого сенсу.

В такий спосіб Астана не просто намагається повторити вельми специфічний досвід Мінську і білоруської "миротворчості" в україно-російському конфлікті щоб заробити кілька очок міжнародного авторитету.

Президент Назарбаєв, керуючи переважно мусульманською країною, намагається стати посередником для вирішення суперечок різних мусульманських сил у різних політичних суперечках. І в ситуації, коли більшість потужних мусульманських країн так чи інакше втягнута в сирійський конфлікт на боці когось із учасників, певні шанси в Казахстану є. Хоча при тому вивести переговори на якісно вищий та ефективніший рівень Казахстан зміг би, не тільки досягнувши розуміння зацікавлених у мирі сторін, що домовлятись треба швидко, але й залучивши до переговорів стороннього і достатньо потужного арбітра. Наприклад, у вигляді зовнішньополітичного відомства США.

Як то відбулося, приміром, з україно-російськими переговорами за участю європейських модераторів.

Тим паче що й засіб впливу на сирійських опозиціонерів у "вашингтонського обкому" зараз є. Бо в багатьох сирійських опозиціонерів впродовж останніх тижнів виникла раптова й гостра потреба в засобах протиповітряної оборони. І їм з тим, за певних умов, могли б допомогти.