Штайнмаєр повідомив ООН, коли поховають Мінські угоди

Вибори на Донбасі мають відбутися в першій половині року. Для цього потрібне належне виборче законодавство – і належний рівень безпеки. Якщо цього не станеться – Мінські умови, певно, варто переглядати, оскільки ніхто до них ставитись всерйоз вже не стане.

До цих тез зводиться публічна позиція міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, яку він впродовж останньої доби озвучив на спільній прес-конференції з держсекретарем США Джоном Керрі та після Радбезу ООН.

В позиції, на перший погляд, відчувається явне бажання видати бажане не за дійсне навіть – а за можливе.

Оскільки жодних передумов для раптового прогресу в рамках Мінських угод як не було, так і немає. Пояснити, чому саме рівень безпеки, який був невисоким від моменту підписання Мінських угод раптово і з невідомих причин підвищиться, не може ніхто. Це не кажучи вже про передачу Україні контролю за держкордоном та інші "дрібниці", про які з російського боку поки і мова не заходить.

До цього слід додати, що для проведення виборів слід забезпечити кардинально, якісно інший рівень спокою, ніж був дотепер навіть в "найтихіші" дні і ночі перемир'я. Бо одна річ "безпека", достатня для того, щоб українські солдати в бетонних укріпленнях на межі з ДНР могли дожити до ранку. Й зовсім інша річ – рівень безпеки, за якого можна проводити вибори, агітувати на центральних вулицях Донбасу за проукраїнських кандидатів, ходити з жовто-блакитним прапором десь по луганських провінційних містечках і критикувати Плотницького. Гарантувати такий рівень безпеки, скоріше за все, Путін не зміг би, навіть якби дуже-дуже захотів.

Можна завважити, втім, що Німеччина й Франція прозоро натякають Україні, що й прийняття виборчого законодавства для захоплених сепаратистами та росіянами територій також треба пришвидшити. Що цілком реально зробити, не наражаючись, при тому, на небезпеку реального проведення цих виборів. Досить буде внести в закон норми про той самий рівень безпеки, необхідний для чесних і демократичних політичних перегонів – і вибори впродовж найближчих років явно не відбудуться.

З іншого боку, сентенція Штайнмаєра про можливий перегляд Мінських умов свідчить про те, що німецький дипломат, схоже, вирішив змиритись з очевидним і неуникним.

Мінські угоди мусять бути як мінімум – доповнені, а як максимум – переписані. І річ не в тому, вигідні вони чи невигідні Києву, Москві, Брюсселю чи кому завгодно ще. Річ у їх двох принципових, вроджених дефектах.

Перший з них полягає в тому, що відсутність чіткої послідовності виконання, чітких часових рамок і чітких санкцій за недотримання першого і другого робить угоди непридатними до практичного використання. Кожна сторона трактує їх у вигідний для себе спосіб – і, формально, залишається в рамках угод.

Другий принциповий дефект – відсутність сторони, жорстко відповідальної за дії сепаратистів. Спільні українсько-російскі патрулі, сили ООН, марсіани на бойових триногах – мусить бути хтось, хто візьме на себе прозорий і схвалений всіма сторонами контроль над "ДНР" та "ЛНР", бодай на достатньо тривалий перехідний період. І відповідатиме за кожну кулю, випущену на цих територіях. Зважаючи на ситуацію, вельми бажано, щоби той "хтось" мав достатньо силових ресурсів.

В разі виконання цих умов Мінські угоди отримають шанс на реалізацію. На добре це буде для України чи на зле. Але до того моменту все, на що здатна європейська, українська та російська дипломатія разом – це "з жалем констатувати відсутність прогресу".