Угорський прапор у Берегові: Кого насправді потрібно посадити за зраду

В інциденті з зірваним із Берегівської міськради угорським прапором можна зрозуміти всіх без винятку.

Можна зрозуміти угорських посадовців, які тривіально ліплять собі імідж "відроджувачів Великої Угорщини" - для внутрішньополітичного використання – роблячи голосні заяви, які їм нічого не коштують, і викликаючи "на килим" до МЗС українського посла.

Можна зрозуміти голову Закарпатської ОДА Геннадія Москаля, який голосно кричить, що праві діють в одному ключі з російськими спецслужбами, які хочуть на багатонаціональному ґрунті "розхитати ситуацію" в регіоні. Може, й так. Йому там, на місці, видніше, хто і що розхитує.

Втім, можна зрозуміти й правих. Вони повертались із події, присвяченої створенню Карпатської січі, бійці якої єдині намагалися захистити інтереси українців в регіоні. Ті з них, які вижили в безнадійних боях, потім були без суду і слідства страчені угорськими окупантами, що, до речі, є військовим злочином без терміну давності. За таких умов угорський прапор на мерії їх, скажемо м'яко, не радував. Не залежно від того, діяли вони на замовлення яких завгодно спецслужб – чи із патріотичних міркувань.

Єдине, що в цій ситуації зрозуміти не можна – це що саме на Берегівській мерії робив угорський триколор. Там – не угорська амбасада. І не угорський владний орган. І не окупаційна комендатура, врешті-решт. Чи ми чогось не знаємо?

Кожен мешканець Закарпаття може вішати на власній оселі хоч угорський прапор, хоч ватіканський, а хоч і знамена Карла Великого. Це його приватна справа. Але не існує законодавчого права розміщати символіку чужих (і, до слова, не дуже дружніх) держав на будівлях державних установ.

Коли у Сімферополі на будівлях владних органів злетіли російські триколори – всі розуміли, що відбувається. Коли те саме трапилося на Донбасі – всі теж про все негайно здогадались. Натомість коли триколор висить у Берегово, і хтось пробує його зняти – це чомусь стає "розхитуванням ситуації". Навіть із точки зору нібито українського голови ОДА. А з точки зору угорських дипломатів – взагалі кримінальним злочином, який вони вимагають якось розслідувати і когось засудити.

Розслідувати і засудити, звичайно, треба. Правих – за зіпсоване чуже майно, у скільки там власник оцінить свій угорський прапор. А от посадовців міського органу влади потрібно перевірити на дотримання присяги. А можливо – і на факт вчинення ними державної зради.

В іншому разі, складно буде зрозуміти вже всю Україну. Яка кожного року закачує у Закарпаття значні дотації із держбюджету, забираючи їх в інших регіонів. І за ці кошти хтось розвішує по владних органах угорські прапори. Чи нехай навіть не за ці, а за свої власні – але все одно, над фінансованим з цілої України владним органом чомусь висить угорський триколор. Хоча ніхто із тих, хто сплачував податки в загальнодержавний бюджет, свого дозволу на це ніби не давав.

Угорський прем'єр нещодавно заявив, що йому байдуже, як і хто оцінить зміни в українському законодавстві (явно натякаючи на Венеціанську комісію, яка може не помітити "дискримінації" угорців) – він вважає, що права угорців в Україні скорочують, і на тому все.

В контексті ситуації із прапором, доречним було б відповісти угорським дипломатам аналогічно – українське законодавство не передбачає розміщення символіки іноземних держав над офіційними установами. І все. Взагалі, просте виконання чинного українського законодавства насправді знімає дуже багато "складних проблем" закарпатського регіону. Від угорських прапорів над держустановами - і до угорських паспортів у кишенях людей, в яких, за законом, треба просто відібрати паспорти українські - разом із громадянством, якого, за чинними нормами законодавства, вони зреклися.

А загалом, у світлі активних дипломатичних істерик з боку Польщі та Угорщини, можна зазначити одну просту річ. Україна, як достатньо аморфне утворення часів президентства Кучми, Ющенка та Януковича, дуже влаштовувала в такому вигляді не тільки Росію, але і всіх інших сусідів.

Зараз, коли починається процес демаркації – але не кордону, а правових полів – це викликає видиме роздратування в державах, керівництво яких використовує "українське питання" для підняття свого рейтингу.

Але процес демаркації правового поля є для України істотно важливішим, ніж міфічна "активна підтримка" з боку Орбана. Орбан сьогодні є, а завтра – немає, а державний кордоні й виконання законодавства на всій території країни – справа, можливо, на століття. І якщо люди епохи "кучминської багатовекторності" не розуміють, чому все більше не може і не повинно "бути, як було" - це означає, що їх слід міняти.

А всім іншим варто зберігати спокій, дотримуватись законодавства, і продовжувати будувати власну державу. Яка вже вона не є.