Саудівський прецедент: Коли Меркель "здасть" українську ГТС

Минулого року правляча коаліція Німеччини у складі ХДС/ХСС і Соціал-демократичної партії прийняла благородне рішення. Зваживши на всі жахіття війни у Ємені, очолювана Ангелою Меркель коаліція вирішила не поставляти зброю обом сторонам конфлікту. А потім, восени, саудівські спецслужби закатували журналіста Джамаля Хашокджі. Після чого Ер-Ріяд довго й бездарно відбріхувався від всієї цієї історії. І німецький уряд ще раз, вже зовсім-зовсім заборонив експорт зброї до Саудівської Аравії.

А потім депутат від партії "Зелені" Омід Нуріпур подав запит до уряду щодо постачань озброєння учасникам конфлікту у Ємені. І в уряді йому відповіли, що зброю, загалом, постачати заборонено - але в разі, коли потрібно виконувати підписаний контракт, чи є якісь інші істотні обставини - то уряд може видати спеціальний дозвіл. Наразі було видано 208 дозволів. на суму в 400 мільйонів євро. Зброя на суму в 255 мільйонів євро була поставлена саме до Саудівської Аравії.

В кінці цього тижня закінчиться термін заборони на експорт в Саудівську Аравію, і Німеччина повинна буде його продовжити. Або не продовжити. Як пишуть німецькі ЗМІ, християнські демократи зроблять все можливе для скасування заборони. Дещо заважають процесу тільки наявні в коаліції соціал-демократи. А нещодавно до тиску на німецький уряд долучився й Париж. де побоюються, що коли німці не "одумаються", то може зірватись угода із продажу Саудівській Аравії 48 винищувачів Eurofighter Typhoon. А це, не багато ні мало, 13 мільярдів доларів.

Звичайно, питання про те, що є кращим - проявити принциповість і не продавати зброю добре забезпеченим, але трохи жорстоким саудитам, чи дати підзаробити своєму бізнесу, і таки допомогти зброєю державі, яка воює в Ємені не тільки з місцевими повстанцями, але й з іранськими "ихтамнєтамі" - це питання складне й неоднозначне. Але ситуація, за якої уряд ключової країни ЄС спочатку демонструє глибокий гуманізм, а потім продає "стволи з-під поли", нормальною, все-таки, не виглядає.

Складається враження, що уряд чинної німецької канцлерки діє за простим принципом: міжнародні угоди можна і треба поважати. Але якщо німецькому бізнесу вони чимось заважають, то про них можна тимчасово забути. За спеціальним рішенням. І в цьому питанні якось сама собою зринає аналогія із "Північним потоком - 2". Стосовно якого фрау канцлерін теж багаторазово заявляла, що він не зашкодить транзитним інтересам України та Польщі. І що Берлін, який матиме стосовно путінського проекту широкі регуляторні повноваження, зробить все можливе для того, аби зберегти прокачку по теперішньому шляху.

А потім раптом з'ясується, що від рівня прокачки через "Північний потік - 2" залежатимуть фінансові інтереси німецьких компаній Uniper та Wintershall. А ще й інші союзні країни підтягнуться, хвилюючись за долю OMV та Shell, які теж вклали гроші в путінський газогін. На тому гарантії Берліну Україні, схоже, розтануть точно так само, як обіцянки не продавати зброю саудитам. Себто якісь вимоги стосовно збереження транзиту по старому маршруту, може, й залишаться. Але ж можна завше видати спеціальний дозвіл...

При тому подібний "гіперпрагматичний" підхід, насправді, не є єдиноможливим для європейських держав. Досить глянути на приклад данії, яка і "Північному потоку" дорогу через власні територіальні води перекрила, і зброю Саудівській Аравії не просто відмовилась постачати - але й не постачає. У кожного, як бачимо, свої уявлення про цінність обіцянок.