Самотність Макрона: Чи готується французький президент до виходу з НАТО

Заяви Макрона, попри весь радикалізм, не вплинули на думку інших членів альянсу. І їхнім єдиним реальним наслідком буде, скоріш за все, подальша маргіналізація Франції в НАТО — аж до повного виходу. Який, врешті, стане для Парижу не першим подібним маневром

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Самотність Макрона: Чи готується француз…

Про те, що Північноатлантичний альянс перебуває в стані доволі глибокої кризи, за останніх півроку не написав тільки лінивий. Але вчора ця криза вийшла на принципово новий рівень.

Бо все, що було дотепер, зводилось, здебільшого, до гострих дискусій між США та ЄС стосовно того, хто і скільки має витрачати на оборонні потреби. І, в принципі, ніхто не заперечував проти того, що внесок Європи у трансатлантичну безпеку слід збільшувати. Певні суперечки (часом — за гранню доброго тону) викликало тільки те, в якому обсязі і в якому темпі це слід робити. Окремо стояла проблема Туреччини, яка більш-менш творчо намагалась поєднати членство в альянсі з вирішенням своїх внутрішніх і зовнішньополітичних проблем, та стратегічними заграваннями з Росією.

Натомість вчора президент Франції Еммануель Макрон вивів кризу на принципово новий рівень. Зокрема, він закликав переоцінити стратегічні цілі НАТО. Радикально так переоцінити, повернувши альянс в бік боротьби з тероризмом. "Чи Росія сьогодні наш ворог, як я деколи чую? Або Китай? Чи метою НАТО є визначити їх як ворогів? Не згоден. Нашим спільним ворогом сьогодні є тероризм, який посягнув на кожну з наших країн", - заявив Макрон.

Що стоїть за подібними заявами? Невже Макрон справді вважає, що жахливі, але спорадичні атаки терористів становлять для світу більшу загрозу, ніж Кремль? Чи здатні терористи розгорнути війну в Європі, захоплювати значні території, впливати на вибори? Чи є, врешті-решт, в терористів істотний арсенал ядерної зброї?

Підозрювати французького політика в такій патологічній наївності навряд чи варто. Він чудово розуміє небезпеки, які генерує Москва. Звичайно, про можливість прямого військового зіткнення Росії з Францією наразі не йдеться, але тим реальність не обмежується. Російський слід чудово проглядається в фінансуванні французьких радикальних націоналістів, які, не виключено, і "поховають" кар'єру Макрона. Здогадується Макрон і про те, хто стояв за радикалізацією протестів "жовтих жилетів", які з демонстрацій французьких фермірів і крамарів перетворились на вуличні зіткнення з малозрозумілими й підозрілими бойовиками.

Але Макрон сказав те, що сказав. І якщо його попередні заяви про "смерть мозку" НАТО можна було назвати "емоційним зривом", то цього разу президент Франції явно планував свої заяви.

Що його до них змусило? З одного боку, йдеться, вочевидь, про банальну ненависть європейського інтелектуала до Америки й всього американського. Підсилену колоритною постаттю Трампа, ненавидіти яку, звичайно, нескладно. Хоча справжньою причиною може бути й давнє і затаєне бажання справжнього патріота Франції опинитися біля "керма Європи". Через це бажання свого часу генерал де Голль вимагав від США надати Франції "рівні права" в управлінні Північноатлантичним альянсом, а після відмови — не тільки вивів Францію зі складу НАТО, але й фактично вигнав сили США зі своєї території. Яку вони, фактично, звільнили свого часу від німців, відкривши де Голлю шлях від одного з лідерів опору в екзилі до президента Франції.

Врешті, що б не стояло за бажанням Макрона "переробити" НАТО, президент Франції, здається, опинився в дипломатичній ізоляції і під концентрованим вогнем критики як з боку Німеччини, про яку Depo.ua вже писав, так і з боку балтійських держав та Польщі, які чомусь не дуже вірять в можливість того, що Париж зможе замінити Вашингтон в ролі глобальної противаги Росії. Особливо на тлі закликів перестати вважати Москву і Пекін ворогами.

Тому "переосмислювати стратегію НАТО" у Парижі можуть скільки завгодно, але реального впливу на політику альянсу це не матиме.

Натомість погана для ЄС і України новина полягає в тому, що невдовзі Німеччина увійде в період виборчої боротьби, участі в якій Ангела Меркель вже не братиме. І на період виборів та формування нової урядової коаліції в Берліні саме Париж стане неформальним лідером ЄС. Реалізувати за цей час якусь масштабну програму по відновленню дружби з Росією і подальшої ескалації стосунків зі США Макрон навряд чи встигне, але підпсувати і без того неідеальну геополітичну реальність на європейському континенті він цілком спроможний.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme