Хто Путіну всра...ся: Ленін, Китай, Ердоган...

Головною бідою російської держави на цьому тижні, схоже, став Ленін. Отой самий, що "підклав атомну бомбу під будівлю, яка називається Росією, а потім вона вибухнула". А також більшовики загалом, які "передали Україні Донбас", що було "маячнею якоюсь". До такого креативного пошуку винних у російських бідах не доросли навіть чорносотенці початку дев’яностих – не кажучи про будь-якого російського лідера в будь-який історичний момент.

Ще однією російською бідою став Китай, який, поки що, звичайно, "партнер і союзник" – але негативно вплинув на ріст світової економіки, що призвело до катастрофічного для Росії падіння цін на нафту.

Україна винна, бо не хоче міняти конституцію, поки на Донбасі продовжують стріляти. Що заважає виконанню Мінських домовленостей, у зв’язку з чим недалекоглядні товариші з ЄС та США не поспішають відміняти санкції. А Міністерство фінансів США займається "чистим вимислом і наклепом, що не має під собою жодних підстав", розповідаючи про вкрадені Путіним у росіян 40 мільярдів доларів. Про "вимисел і наклеп" – це, звичайно, Пєсков. Але звучить знайомо.

Власне, якщо подивитись на висловлювання російського лідера впродовж останніх півроку, значна їх частина зводиться саме до переліку винних у російських проблемах.

У НАТО винні, тому що продовжили розширення на Схід – хоча після розпаду Радянського Союзу ніби-то обіцяли такого не чинити. Себто обіцяли не представники НАТО, а один підстаркуватий німецький політик-пенсіонер без будь-яких повноважень – але ж Росія вірила!

Ердоган винен, бо "в спину ніж" і "посібник терористів". Німеччина винна... ЄС винен... США винні.. додати можна десятки, якщо не сотні пунктів.

Риторика ця радикально відрізняється від того, що говорив російський лідер іще рік тому. "Ми не могли залишити Крим під катком націоналістів" – суворо карбував господар Кремля. "Розмовляти мовою санкцій і ультиматумів з Москвою безперспективно, а санкції, введені США, ЄС, Японією, Австралією, нелегітимні" – вагомо додавав він. "Розраховуємо, що здоровий глузд візьме гору. Закликаємо подолати порочну логіку обмежень і загроз, переключитися на пошук взаємоприйнятних розв'язків накопичених проблем", - констатував Путін.

Іще лічені місяці тому промови Путіна були, з формальної точки зору, здебільшого програмою на майбутнє чи констатацією своєї позиції. Звичайно, позиції безпринципної, злочинної, і подекуди трохи божевільної. Ну та вже – який лідер, така й позиція.

Натомість впродовж останніх двох місяців суть значної частини геополітично значущих висловлювань російського лідера зводиться до пошуку причин невдач і самовиправдання. Перекладення відповідальності за власні політичні невдачі на ворогів, конкурентів, друзів і творців Радянського Союзу. Намагання скромно нівелювати власну роль в історії російської держави, яка зараз, за стільки років перебування Путіна на престолі, так явно йде до чергової катастрофи.

З одного боку, подібні речі не можуть не тішити. Фактично, путінський психологічний надлом є переконливим свідченням розуміння власної поразки. З іншого боку, Путін – не шахіст, і програвши, він не встане з-за дошки і не потисне руку супернику. Тим паче, що й суперники прилюдно називають його вбивцею і злодієм. Потискати руку якому ніби й не належить.

Той, кого в Україні сприймають як уособлення зла, зараз радше схожий на наляканого серійного вбивцю в той момент, як на руках заклацаються кайданки. За таких умов маленький чоловічок у Кремлі здатен на будь-яку несподівану, ірраціональну гидоту. Що не слід забувати всім, хто любить говорити про те, що "ми вже перемогли". Бо Путін – в кутку, а вкусити йому чи не найпростіше саме нас.