Путін і ракета

27 квітня в 5:01 ранку за московським часом повинен був відбутися перший запуск ракети-носія "Союз-2.1а" з нового російського космодрому "Восточний". Але — не відбувся.

Родзинка ситуації, як уже всі знають, полягала в тому, що за запуском мав спостерігати “Сам”. Путін, напевно, ночував на злощасному космодромі — бо ж запуск було призначено на вельми ранній ранок. Сподіваючись, напевно, як його авторитет злетить у небеса слідом за ракетою з нового космодрому. Але — не склалось. Стерхи — літали, а от ракета — не захотіла.

І суворий керівник залишився на космодромі, щоб “з'ясувати перспективи запуску через добу”, як то м'яко сформулював його прес-секретар. Ну, щоб не робити ніяких реалістичних, але надто образних описів того, що буде відбуватись на космодромі.

Насправді нічого екстраординарного в тому, що ракета не злетіла, звичайно, немає. Проблеми при запусках і посадках трапляються у всіх космічних проектах без винятку.

Рівно п'ять років тому президент США Барак Обама, наприклад, потрапив у аналогічну ситуацію, коли 29 квітня приїхав сам — і привіз свою родину на останній запуск шатла Endeavour. Який теж не злетів ні того дня, ні наступного — запуск тоді відклали тижні на два.

І — не трапилось рішуче нічого. Американський президент просто був у ролі іще одного роззяви, який хотів подивитись, “як ракетка полетить” - а не нависав над і без того нервовим і засмиканим персоналом. А коли стало зрозуміло, що “ракетка не полетить” - себто полетить, звичайно, але хтозна-коли, йому і в голову не прийшло лізти “на розбір польотів” до фахівців НАСА. Він взагалі невідомо куди подівся — певно, поїхав жерти якесь бездуховне барбекю, абощо.

З Путіним, звичайно, ситуація інша. Далекий від проблематики космосу, як тільки може бути далеким від науки КДБ-ншник середньої ланки, на запуску він виконував роль не роззяви, а “керівника всього”. На кшталт тих “відповідальних партійних працівників” зразка пізнього СРСР, які керували роботою сталеварів і агрономів, підводників і космонавтів — хоч самі цілком могли бути не надто сильними навіть в арифметиці.

Тому й відкладений невідомо куди запуск у свідомості росіян — це не “чергові проблеми Роскосмосу”, це “громадянин Путін не зміг запустити” - як би кумедно не виглядав подібний висновок і хай би там що не тріщала тепер офіційна пропаганда.

При тому особливо дивно, що Путін зважився на цей трохи божевільний піар після того, як рівно рік тому (знову — співпадіння. Чи не співпадіння?), 28 квітня, “прапор Перемоги”, який намагались доставити вантажним “Прогресом” на МКС з відверто пропагандистськими цілями, до станції не долетів, перетворившись спочатку на шмат небезпечного космічного сміття вартістю в 5 мільярдів російських рублів, а потім згорів у верхніх шарах атмосфери.

Той випадок, здавалось би, мав навчити Володимира Володимировича, що попри всі іміджеві здобутки, прямого зв'язку ні з Мойрами, які визначають долі, ні з Небесною Канцелярією у нього немає. І піаритись варто там, де успіх гарантовано — а не там, де постать президента може стати зайвим символом деградації колись перспективної галузі. Бо відкладений старт — це, звичайно, не пряма вина Путіна. А от розтягнуте в часі і вкрите гучним мереживом корупційних скандалів і не виплачених зарплат будівництво злощасного космодрому — це, без сумніву, зримий пам'ятник путінської епохи.