Між Трампом і Байденом: Як Зеленському краще використати "український компромат" в США

Дональду Трампу однозначно не щастить з Україною. Це невезіння розпочалося із перших днів його президентства — коли виринула на поверхню історія з Полом Манафортом. І, можливо, досягло свого апогею впродовж минулих вихідних. Після того, як підозри в жорсткому тиску Трампа на Зеленського з метою отримання компромату на Байдена перестали бути гіпотезою частини конгресменів від Демократичної партії США, і були широко й масовано використані в передвиборній боротьбі.

Переведення дискусії в публічну площину відбулося, вочевидь, після того, як в п'ятницю та суботу всі значущі американські видання — The Wall Street Journal, The Washington Post, The New York Times, CNN — та десятки дрібніших опублікували матеріали про те, що під час телефонної розмови Дональда Трампа з Володимиром Зеленським, що відбулася у липні, перший "вісім разів" просив посприяти його адвокату Рудольфу Джуліані. Інформацію цю передав непоінформований американський держслужбовець на ім'я Генерального інспектора розвідувального співтовариства США Майкла Аткінсона, котрий визнав скаргу такою, що вимагає термінового подальшого розгляду і реагування. Але передачу скарги на розгляд в Конгрес заблокував виконувач обов'язків Директора національної розвідки Джозеф Макгуайр. Що додало ситуації пікантності і нічим не допомогло Трампу, бо його ймовірний тиск на Зеленського і без того розслідували вже три конгресові комісії.

Зі всього цього журналісти — принаймні, істотна їх частина — зробили цілком очевидний висновок про те, що затримки грошей, призначених для військової допомоги Україні, а також зволікання із зустріччю між Трампом та Зеленським були викликані бажанням першого банально примусити Україну чи то до пошуку, чи то й до фабрикування компромату на Байдена-молодшого. І те, що Джуліані впродовж останніх трьох місяців фактично тероризує українських офіційних осіб, вимагаючи розслідувати гіпотетичні і, загалом, малоймовірні корупційні зв'язки сина Джо Байдена Гантера, який в 2014 році увійшов до складу правління холдингу Burisma. І після того, як впродовж доби про Україну в найбільших ЗМІ США було сказано більше, ніж за попередніх півроку, в атаку вирішив піти сам Байден. Він написав вкрай різкий твіт зі звинуваченням чинного президента США в тому, що той зловживає міжнародною політикою США для досягнення власних цілей і наражає на небезпеку дружню до США Україну. Після чого, виступаючи перед прихильниками у штаті Айова, закликав контрольовану демократами Палату представників Конгресу США якомога швидше довести до кінця розслідування контактів Білого дому з новою адміністрацією в Києві. А заодно оприлюднити запис телефонної розмови президентів Трампа і Зеленського, отієї самої, де, за чутками, Трамп вісім разів нагадав про те, як старанно Україні слід боротися з корупцією — особливо в особі Байдена-старшого чи його сина.

Відповідь президента Трампа на цей медійно-агітаційний залп демократів продемонструвала, що він до подібного не був готовий. Принаймні, спромігся він здебільшого на традиційні і звичні заяви про "нове полювання на відьом", і про "жахливо безчесну річ", яку зробив Байден. Єдиним раціональним аргументом стала гіпотеза про те, що це свого часу сам Байден, вимагаючи відставки Шокіна, яка б призвела до закриття справи проти Burisma, блокував допомогу Україні. Що виглядало як непряме зізнання у власних злочинах, і спрову перевести дискусію на те, що подібне робили й демократи. Подібний розвиток ситуації означає, що Україна іще довго не зникне з перших шпальт американської преси — наразі розгортатиметься боротьба за публікацію розмови Зеленського з Трампом, а також з'являтимуться  результати роботи конгресових комісій, що розслідуватимуть діяльність Джуліані.

Чи приведе вся ця історія до спроби імпічменту Дональда Трампа — питання неоднозначне. Оскільки до яких би висновків не дійшла контрольована демократами Палата представників, через Сенат рішення про імпічмент не пройде.

Але наслідки історії для стосунків між Україною та США, звичайно, будуть помітні. По-перше, на питання американської військової допомоги Україні і позиції президентської адміністрації щодо конфлікту на Донбасі та анексії Криму у Вашингтоні будуть тепер дивитися через призму протистояння між республіканцями і демократами. Але будь-яка сторона тепер робитиме усе можливе, щоб її не можна було запідозрити в блокуванні погодженої допомоги Україні через якісь свої інтереси. І це, безумовно, добра новина. А погана новина полягає в тому, що обидві сторони після початку скандалу можуть прийняти рішення мінімізувати свою задіяність у справах, пов'язаних із вирішенням українсько-російського конфлікту та з Україною загалом. Оскільки тема стала відверто токсичною.

Але такий "баланс добра зі злом" буде збережений тільки в тому випадку, якщо Україні вдасться зберегти у цьому слизькому конфлікті демонстративну і беззаперечну нейтральність. А гарантувати цього зараз не може ніхто. Бо, з одного боку, є екс-депутати на кшталт Сергія Лещенка, який готовий хоч завтра свідчити перед Конгресом США про спроби Джуліані "втрутитися в українську політику і втягнути нову владу в вибори президента США". А з ішого боку, в Україні є чимало "віддалених від влади" олігархів, в яких є свої бізнес-інтереси у США. І для захисту та просування цих інтересів ідея таки знайти якийсь компромат на Байдена-молодшого може видатись спокусливою.

Після чого у Києва з'являться реальні шанси продовжити "забіг по граблях", який розпочався під час попередньої виборчої кампанії в США шляхом підтримки демократичної партії, кандидат від якої програв. Залишається сподіватися, що радники чинного українського президента зуміють донести до нього цей простий факт, а сам Зеленський, в свою чергу, зуміє втриматись від спокус у цій азартній грі і втримати від спокус усіх представників свого оточення.