Привабливе обличчя російського протесту: Як соціологи підтвердили страх Путіна

Протести на Росії, які, зазвичай, були прерогативою відносно маргінальних політичних верств, здається, таки стають всенародною справою. Принаймні, таке враження складається від результатів останнього опитування "Левада-центру" стосовно ставлення мешканців російської столиці до мітингів протесту в зв'язку з нереєстрацією опозиційних кандидатів на виборах у Мосміськдуму.

Зокрема, 77% мешканців російської столиці поінформовані про конфлікт влади та опозиції, хоча на вибори збираються йти тільки 55%. При тому більше третини опитаних оцінюють протестні акції позитивно (2% брали участь самі, 9% допустили можливість своєї скорої участі в протестах, 26% - ставляться до протесту позитивно, але участі поки не беруть).

Натомість однозначно негативно до мітингів ставляться 27% громадян, а 30% поставились до події байдуже. Чи не вперше кількість прихильників протестів помітно переважає кількість їх противників. І це після того, як двічі поспіль поліція влаштовувала криваве побоїще із затриманням тисячі з гаком учасників протестів, а російське МЗС старанно розповідало власним громадянам про "американський", "німецький" і хто його зна який ще слід у протестах.

Якщо зважити на той факт, що опозиція анонсувала нову акцію на 10 серпня, можна припустити, що російська столиця поволі рухається в бік того безконечного конфлікту між місцевою владою та громадянами, в якому декотрі російські регіони – на кшталт Інгушетії, Єкатеринбургу чи Архангельську існують місяцями, якщо не роками.

Чому так відбувається? Впродовж кількох останніх років російський президент більш-менш старанно виконував роль "доброго царя" при "поганих боярах". Падіння рівня життя і реальних прибутків, викликане падінням цін на нафту, економічними санкціями Заходу та неефективністю "путіноміки" пояснювалося поганою роботою адміністративної вертикалі та органів місцевого самоврядування. Про недоліки яких росіяни раз на рік розповідали Путіну на прямих лініях чи якихось інших декоративних оказіях.

І заперечити щось проти такої тези насправді складно, оскільки російська виконавча вертикаль та місцева влада і справді неефективні та корумповані.

Проблема полягає лиш в тому, що росіяни, твердо засвоївши цю тезу, на яку недвозначно натякала кремлівська пропаганда, намагаючись зберегти рейтинг "самого", і за повторення якої дотепер ніхто нікого особливо не карав, зараз всерйоз захотіли "крові винуватців".

Але в Кремлі доволі чітко розуміють, що спроба "здати" навіть низові ланки самоуправління, не кажучи вже про Мосміськдуму, викличе ланцюгову реакцію. За підтримки депутатів місцевих рад опозиція почне штурм посад губернаторів, депутатів Держдуми, московського мера – і взагалі, страшно подумати, кого ще.

Тому вибори до московської міської думи і стали точкою кардинального протистояння між Кремлем і російським суспільством. А несподівані симпатії москвичів до учасників протесту помітно ускладнюють ситуацію.

Тому зараз, скоріш за все, йде черговий сеанс протистояння вже між "баштами Кремля" стосовно того, що робити з протестами – "закатати в бетон", чи допустити двох-трьох опозиціонерів до виборів, і в такий спосіб розколоти протест.

Судячи з рішень російського ЦВК, наразі в Кремлі схиляються до силового рішення. Тому на наступній акції протесту, 10 серпня – навіть попри її ніби як санкціонований характер – цілком можна сподіватися на нові силові сюрпризи. Інша річ, що московські протести – попри старанне замовчування на телебаченні – стають своєрідним прапором для протестів у російських регіонах, аж до Сибіру включно. Де можливості для силового придушення є помітно меншими, ніж у російській столиці. І де керівництво може бути неготовим поховати свою популярність в обмін на демонстрацію лояльності Путіну, як то зробив московський мер Собянін.

Тому за гарячим московським літом, яке, скоріше за все, так і минатиме під звук двигунів безкінечних колон автозаків, цілком може настати навіть гарячіша осінь у багатьох російських регіонах.