Чим запахла для Порошенка сакура в Японії

Японський візит Петра Порошенка був сприйнятий неоднозначно. Злі язики навіть звинувачували президента в бажанні втекти від вирішення домашніх — точніше, панамських — проблем на віддалені острови. Втім, візит планувався іще до “Панамагейту”, і цілком можна припустити, що пріоритет зустрічей з японськими урядовцями був для Петра Олексійовича вищим, ніж неприємний сюрприз, який спіткав його у юридичних хащах процесу відокремлення президентської посади від власного бізнесу. От і вирушив президент до Японії, махнувши рукою на власний імідж та репутацію — аби лиш привезти рідній країні смачних гостинців. Ну, в сенсі, кредитів та іншої фінансової допомоги.

Що ж нам привіз — точніше, привезе завтра — з японського вояжу любитель сезону “Хамам”, сакури і панамських офшорів?

Стосовно іміджевих моментів, то в Японії Порошенко зробив вигляд, що вся історія з офшорами — прикре непорозуміння. Японці зробили вигляд, що повірили. Яке їм, врешті, діло до адміністративних чи кримінальних гріхів чужого президента? Звичайно, пасаж про “заарештовані російські активи” як одну з причин неможливості продати Roshen вийшов трохи неоковирним. Всім же цілком зрозуміло, що якщо з Ліпєцком такі проблеми, то тамтешні виробничі потужності цілком реально можна було реорганізувати в якийсь “Рошен-втрачена Росія” - і подарувати його найзлішому ворогу. Але надто заглиблюватись у подробиці цієї справи ні президенту, ні його співрозмовникам було нецікаво.

Стосовно політичних втрат і здобутків — то тут можна записати в актив обіцянку японського прем'єра нагадати про українську проблематику під час зустрічі Великої сімки в Ісе-Сіма. Навряд чи це обговорення призведе до дипломатичних проривів, але сам факт чергової розмови на тему “чому на Донбасі немає миру” і “хто насправді порушує Мінські домовленості” є радше позитивом.

Втім, набагато цікавішими виглядають економічні результати візиту. “Я маю такий намір: в рамках реалізації в Україні реформ ми будемо виконувати наші обіцянки надання для України допомоги в розмірі 1 млрд 850 млн доларів для проведення реформ", - сказав прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе. І в цій декларації є два приємні моменти — як обіцянка значної фінансової допомоги, так і жорстка прив'язка її до процесу реформ. Якщо, звичайно, контроль процесу реформ японська сторона залишить за собою. На додаток до того можна згадати 3,5 млн євро для будівництва сховища на Чорнобильській АЕС, 13,6 млн доларів гуманітарної допомоги для відновлення постраждалих територій Донецької і Луганської областей, та інші приємні подарунки.

При тому суть цієї фінансової підтримки однозначно виходить за межі українсько-японських стосунків. І чимало говорить про чинну геополітичну позицію Вашингтона.

Ні, не те щоби японці були такими вже “слухняними рабами Держдепу”, як то люблять зобразити в російській пресі — в разі потреби, можуть і антидемпінгове розслідування проти американських товарів почати, і плакатами з різними нехорошими написами в бік американської бази помахати. Але в переважній більшості всього, що стосується зовнішньої політики, Токіо залишається тісним союзником Вашингтону. І обіцянка істотної фінансової допомоги Україні, можна не сумніватись, була обговорена із Держдепом. Обговорена — і схвалена.

Звичайно, ми і до цього чули запевнення прес-секретаря Білого дому Джоша Ернеста стосовно того, що історія з офшорами не вплине на підтримку України з боку США. Але значна фінансова допомога — це істотно надійніший індикатор політичних намірів, ніж щиросердна заява прес-секретаря.

Тому складається враження, що намір Путіна використати “панамський епізод” і “переконати Захід у тому, що Україну не варто захищати”, про який сьогодні переконливо написали у Wall Street Journal схоже, провалився. Що не може не тішити.