"Південний потік 2.0": Чим загрожує Україні "газовий план" Болгарії та Росії

Учора оператор газотранспортної системи Болгарії "Булгартрансгаз" офіційно оголосив, що витратить близько $1,6 млрд на розширення газопроводів для подачі російського газу, що поступатиме по "Турецькому потоку", до Сербії. Запропоновані "Булгартрансгазом" майбутні потужності труби були на 100% заброньовані заявниками, серед яких західні ЗМІ називають сам "Газпром" та шведську компанію МЕТ, які, вочевидь, і торгуватимуть газом у Сербії. Немалу частку блакитного палива викупить і "Булгаргаз".

В разі успішної реалізації цього проекту, за оцінками аналітиків, російський газ може потрапити до Сербії вже під кінець наступного року.

Насправді, все це тільки початок. Оскільки у планах "Газпрому" - поступово не тільки збільшувати потужність, але й географічно розширювати кінцеве розгалуження "Турецького потоку".

Зокрема, мова йде про подальші поставки газу по цьому маршруту до Угорщини (до кінця 2021 року) і до Словенії - (до кінця 2022).

Фактично, йдеться про реалізацію "Південного потоку", свого часу торпедованого європейськими бюрократами і забороненого рішенням Європарламенту у квітні 2014 року. Тоді проект "зарубали" спираючись на те, що він порушував так званий "Третій енергетичний пакет", який передбачає неможливість для компанії, яка видобуває газ, бути ще й власником енерготранспортних мереж, які доставляють цей газ до кінцевих споживачів.

У 2014 році і Путін, і посадовці "Газпрому" урочисто заявили, що повернення до "Південного потоку" не буде. Але це була не більш ніж декларація.

Бо "подовжений" "Турецький потік" - це фактично нова реінкарнація "Південного потоку", тільки виконана юридично грамотніше. Оскільки газ піде не по "газпромівській" трубі, а по "розширених" під потреби "Газпрому" мережах місцевих операторів. Тому атакувати його з юридичної точки зору буде далеко складніше.

Якщо повернутись до ситуації на болгарському ринку газу, то з 2020 року ця країна збирається отримувати близько половини свого газу з "Турецького потоку", близько 30% - з азербайджанського родовища "Шах-Деніз ІІ" транзитом через територію Греції, і ще розвивати якийсь невеличкий власний видобуток на чорноморському узбережжі. Чи є в цій схемі місце для газу, що йде транзитом через Україну і далі через Румунію? Якщо і є, то настільки непомітне, що розраховувати на нього не варто. Аналогічно, швидше за все, ситуація розвиватиметься і у Сербії, Угорщині та Австрії, куди також планують довести відгалуження "Турецького потоку".

Тому українські ЗМІ та посадовці можуть, звичайно, активно ретранслювати обіцянки Німеччини про те, що українська ГТС не залишиться без газу - бо про це подбає Берлін.

Але вірити цим обіцянкам навряд чи варто - виходячи із того, як активно будуються обхідні шляхи. При тому вже не безпосередньо "Газпромом", на який можна натиснути політично, а національними операторами європейських країн. Які, поза сумнівом, захочуть якнайшвидше відбити кошти, вкладені у розширення своїх ГТС.