Останній вектор атаки: Як ще Захід може вдарити по Росії, не починаючи відкриту війну

Помітна частина вчорашньої програмної промови президента США Джо Байдена "Про становище країни" складалася з обговорення українсько-роійської війни. Очільник США посадив українську амбасадорку на почесне місце біля своєї дружини, після чого сказав чимало правильних слів.

І про "хоробрість та рішучість" українців, і про американську допомогу, яка вже прямує до нас, і про демократію, що підіймається на бій з авторитаризмом. Байден сказав немало і про Росію — починаючи від "прорахунку Путіна", який напав на Україну, і закінчуючи заявою про те, що російський президент — диктатор, який єдиний винен у розпалюванні війни. Президент США похвалив і європейських союзників, які виступили з його країною "єдиним фронтом".

Але у широкому потоці добре зважених і ефектинх слів не було одного. Чіткого меседжу стосовно того, що саме США збираються робити далі для того, щоби стримувати Росію. Ні, звичайно, полювання на активи російських олігархів та їхні розкішні яхти — це, звичайно, теж непогано. Але для ослаблення путінського режиму, здається, цього все-таки недостатньо.

Втім, задля справедливості слід зазначити, що навіть в багатому санкційному арсеналі США залишилось не так-то й багато засобів тиску на Росію, які б не передбачали прямого військового впливу. Хоча один такий засіб все-таки залишився. І пр нього сьогодні досить нечітко й розпливчасто заговорила спікер Білого дому Джен Псакі.

Яка повідомила, що США наразі розглядають запровадження санкцій проти Росії у нафтогазовій галузі. Втім, розгляд іще далекий від завершення — йде аналіз ймовірних наслідків такого кроку на світові ринки та ціни на енергоносії у США та в Європі.

"Ми визначаємо, як можна максимізувати вплив та тиск на президента Путіна та фінансовий сектор. Але ми хочемо звести до мінімуму вплив на світовий ринок, у тому числі на світовий ринок нафти та вплив цін на енергоносії для американського народу. Ми не намагаємося нашкодити собі, ми намагаємося нашкодити президенту Путіну та російській економіці", - додала Псакі.

Простіше кажучи, фінальне рішення стосовно "нафтогазової блокади" ще не прийнято. Звичайно, декотрі країни, що заборонили вхід у їхні порти будь-яких російських кораблів, вже, фактично, відмовилися від російського скрапленого газу — приміром, два танкери з такою сировиною вчора повернули із Британії назад. Але загальна залежність Європи від російських вуглеводнів наразі залишається колосальною, і у Вашингтоні вимушені це враховувати.

З іншого боку Атлантики Німеччина, яка дотепер була головним гальмом антиросійських санкцій, потроху стає їхнім локомотивом. І глава Мінекономіки Німеччини та віцеканцлер Роберт Габек вже заявив, що Німеччина готова до можливого відключення російського газу.

Втім, для того, щоби початок "нафтогазової" блокади Росії став реальністю, потрібно виконати цілий ряд досить складних тілорухів.

По-перше, Європі слід знайти альтернативні джерела постачання вуглеводнів. Це передбачає довгі та непрості переговори з багатьма учасниками. Здебільшого із монархіями Перської затоки (з якими в Берліну неідеальні стосунки, тому потрібна підтримка Вашингтону), Азербайджаном, а можливо навіть — підсанкційним Іраном (проти чого,ймовірно, виступлять уже США).

По-друге, Європі, і в першу чергу — саме Німеччині, доведеться вибудувати необхідну інфраструктуру для отримання скрапленого газу, та значно збільшити можливості для отримання нафти. Це не буде ані швидко, ані дешево.

І, по-третє, доведеться зробити все це, не відправивши економіку у вільний політ, як від браку енергоносіїв, так і від неконтрольованої емісії коштів, необхідних для будівництва інфраструктури і купівлі вуглеводнів за неоптимальними цінами.

До цього доведеться додати шалений опір як частини бізнесменів, так і цілих країн, зацікавлених у збереженні статус-кво, на кшталт Угорщини, яка нещодавно підписала довготерміновий контракт на отримання російського газу. Подібний крок завдасть непоправної шкоди і українській ГТС.

Чи відважиться Захід на такий радикальний рух — стане зрозуміло вже в найближчі дні. Але шанси на знищення "нафтогазової зброї Путіна" зараз є найвищими за всю історію експорту радянських, а потім — російських вуглеводнів до Європи.