Нові санкції США, ЄС та Росії: Хто найбільше постраждає від марафону покарань

Вподовж останньої доби Росія, США та ЄС обмінялися черговими ударами в безкінечній санкційній війні.

Учора міністерство торгівлі США опублікувало список з 45 російських підприємств, пов'язаних із забезпеченням потреб збройних сил. До нього потрапили Служба зовнішньої розвідки і Міноборони Росії, а також Рособоронекспорт, "Ростех", "Цивільні літаки Сухого", "МіГ", "Туполєв", РКЦ "Прогрес" та інші. Тепер американські експортери, а також компанії, що займаються реекспортом американської продукції, повинні отримувати спеціальні ліцензії для продажу продукції чи технологій цим компаніям, також будуть перевірятися ймовірні кінцеві споживачі. Мінторг США також повідомив, що цей список не є остаточним, і буде доповнюватися.

Складно сказати, хто, що і коли напряму експортував із США для російської Служби зовнішньої розвідки. Але певна кількість електронного обладнання для авіаційної техніки — хай і непростими шляхами — до Росії все ж потрапляла. Тепер на компанії, що займаються подібним реекспортом, американськими урядовими органами буде відкрито сезон полювання. Повністю відстежити всі багатоходові комбінації із перепродажу, можливо, й не вдасться — але в тому, що, зважаючи на ризик, посередники як мінімум істотно піднімуть ціну для російських споживачів — сумніватися не доводиться.

Санкціями вже встиг обуритися глава "Роскосмосу" Рогозін, який ще до моменту публікацій санкційного списку відправив листа до NASA. "Можливе застосування санкцій з боку США щодо російських підприємств ставить під загрозу подальшу реалізацію програми Міжнародної космічної станції", - написав він. Заявивши, що NASA повинно "повідомити про плановані дії", які агентство робитиме для запобігання зривів термінів в роботі МКС. Відповіді на свій лист він не отримав — і, скоріше за все, не отримає ніколи.

Втім, не залишилась в боргу і Росія. Відповівши на американський санкційний список своїм — щоправда, спрямованим проти ЄС, а не США. Сьогодні до російського МЗС було викликано послів Німеччини, Франції та Швеції. Там їм було оголошено про розширення списку санкцій Москви в зв'язку з реакцією їхніх держав на історію з опозиціонером Олексієм Навальним. Як заявили у відомстві Лаврова, приводом стала відмова цих країн від співпраці з російською владою в розслідуванні справи, а також нагнітання ними "антиросійської санкційної активності в рамках ЄС". Тож тепер представники керівництва відомства федерального канцлера ФРН і кабінету президента Франції, заступники глави міноборони ФРН та Франції, а також керівництво лабораторій, залучених до аналізу проб Олексія Навального, не зможуть ані прогулятися по Москві, ані зберігати заощадження в Сбербанку. У Кремлі, не сильно зважаючи на здоровий глузд, старанно "віддзеркалили" прийняті у жовтні Радою ЄС санкції проти осіб, причетних до отруєння Навального.

Звичайно, ці два епізоди санкційної війни не мають між собою жодного зв'язку, вони просто співпали в часі. Але при тому вони чудово ілюструють різницю в підході до протистояння з Росією з боку США та ЄС.

Навіть маючи такий голосний привід для сварки з Москвою як отруєння опозиціонера, Берлін та Париж обмежилися жестами дипломатичними й почасти декларативними. Звичайно, заборона на в'їзд до ЄС для представників путінської адміністрації — це передостанній за силою дипломатичний аргумент. Далі — тільки визнання Путіна та Лаврова персонами нон-грата. Але й цей крок є всього лише демонстрацією крайнього незадоволення. Він приведе до ослаблення контактів з Росією — але не до ослаблення самої Росії. Натомість Вашингтон, незважаючи на період зміни влади та інші супутні обставини, продовжує формувати систему економічного тиску, який покликаний знекровити російський ВПК, відкинути його назад, і, в кінцевому результаті, зменшити здатність Росії як заробляти на продажі військової та цивільної продукції того ж літакобудування, так і добити космічний потенціал Кремля. Дещо узагальнюючи, можна сказати, що в Європі намагаються примусити Кремль приймати більш адекватні рішення стосовно внутрішньої та зовнішньої політики. Натомість у США роблять все можливе, щоб ослабити Росію до такого ступеню, щоб від рішень Путіна залежало дедалі менше. Обидва способи, напевно, мають право на існування. Але другий видається явно перспективнішим.