Нова "стабільність": Чому Москва захищає ядерну експансію Пекіна

"Перезапуск діалогу з питань стратегічної стабільності" між США та Росією був одним з нечисленних декларативних успіхів на переговорах між президентами Джо Байденом та Володимиром Путіним. Тож попри всі сумніви в результативності цього дипломатичного заходу, його таки провели. Вчора заступниця держсекретаря США Венді Шерман зустрілася у Женеві з заступником міністра закордонних справ Росії Сергієм Рябковим.

Коло тем для обговорення було достатньо широким – йшлося і про стратегічні ядерні озброєння, і про новітню ядерну та неядерну зброю, що не підпадає під наявні обмеження. І про мілітаризацію Арктики, яку впродовж останніх років активно проводить Росія. Також згадували про кібератаки проти американських компаній з вимогами виплати викупу, які здійснюються з території Росії.

Судячи з усієї наявної інформації стосовно перебігу цієї зустрічі, жодними істотними успіхами вона не увінчалася. Зокрема, Шерман розповіла американським журналістам про "професійну і змістовну розмову у Женеві". Спікер Держдепу Нед Прайс заявив, що делегації домовились зустрітися іще раз – в кінці вересня, та провести "тимчасові неформальні консультації" для визначення тем для робочих груп експертів на майбутнє. Обидві ці заяви в перекладі з дипломатичного жаргону, вочевидь, означають одне – ніхто й ні про що не домовився, але етикет не дозволяє це визнати.

Фактично аналогічними були і заяви з російського боку. Зокрема, Рябков заявив, що мова йшла про те, "який комплекс можливих домовленостей та спільних розумінь може бути розроблений для того, щоб виклики в сфері стратегічної стабільності отримали адекватні відповіді". Ну і наголосив на тому, що домовленість про зустріч у вересні забезпечує "ритмічність у двосторонніх стосунках".

Загалом, такий доволі вбогий фінал переговорів був визначений наперед. Після заяв Байдена про те, що Росія вже розпочала втручання у виборчий процес у США, а особливо – після його ж сентенцій про Путіна, в якого є "ядерна зброя, нафтові вишки і більше нічого", розраховувати на успіх не доводилося.

Але у всій цій історії є цікавий момент. Коли журналісти поцікавилися у Рябкова тим, чи є шанси залучити до переговорів про глобальну стабільність і Китай, той відповів, що оцінює "цю ймовірність як мінімальну, якщо не сказати – нульову".

І нагадав, що влада КНР на запрошення США взяти участь в цих переговорах вже відповідала відмовою, нагадавши, що "їх ядерний арсенал непорівнянний з російським і американським".

"Ми з повагою ставимося до цієї позиції Китаю, - констатував Рябков. - Ми в свою чергу не бачимо зрушень на краще в позиції найближчих ядерних союзників США - Франції і Великої Британії, з точки зору оцінок ними своєї власної потенційної готовності до цих зусиль підключитися".

Для розуміння ситуації – зараз Китай будує як мінімум два масиви шахт для міжконтинентальних стратегічних ядерних ракет. На 120 та 110 ракет відповідно. І тут йдеться тільки про те, що було помічено з космосу – а в реальності таких масивів може бути й помітно більше. Інформація про те, що в країні є тільки 350 ядерних боєголовок, викликає сумніви в міжнародного експертного співтовариства.

І на тлі повідомлень про прискорене нарощення ядерних арсеналів колосальної потужності, яке в осяжному майбутньому може завершитися ядерним паритетом між Росією, США та Китаєм, Москва не просто саботує ідею залучити Піднебесну бодай до якихось переговорів на цю тему – ні, російське МЗС фактично захищає право Пекіна нарощувати ядерний потенціал.

Подібна дипломатична лінія, схоже, виходить за рамки звичного для Росії бажання "насолити американцям". І демонструє, що тепер зовнішня політика Кремля в більші чи меншій мірі підпорядковується інтересам Пекіна.

Можна тільки здогадуватися якого роду домовленості криються під таким альянсом. Але в тому, що дипломатичному та військовому союзу США та ЄС в тій чи іншій формі протистоятиме союз Росії з Китаєм, сумніватись вже не доводиться.