Незручний Крим: Як анексований півострів руйнує стосунки Росії навіть із союзниками

На тлі детективних історій зі “зрадами” і “перемогами” в ПАРЄ, повідомлення про те, що постпреди країн ЄС схвалили продовження санкцій стосовно Росії через незаконну анексію Криму фактично без обговорення, пройшло навдивовижу буденно. Звичайно, це іще не фінальне рішення, але той факт, що уряди країн ЄС схвалять санкції в проміжку між 18 і 20 червня, не викликає особливих сумнівів.

Що характерно, цього разу санкції приймуть не на шість місяців, як то було дотепер, а одразу на рік. Такою була пропозиція глави європейської дипломатії Федеріки Могеріні, підтримана переважною більшістю постпредів. Йдеться, напевне, виключно про економію часу, нічого політичного. За роки від моменту аннексії Криму до політичних демаршів США та Європи на цю тему звикли, здається, всі учасники протистояння.

Але паралельно із тим російське МЗС вимушене реагувати на “антиросійські кампанії”, які розгорнулися по світу в рамках відзначення 75-річчя депортації кримських татар. І якщо у випадку з Україною чи, приміром, Латвією, яка цього року визнала депортацію фактично спробою геноциду кримських татар, особливо псувати стосунки далі просто нікуди, то ситуація з потенційними союзниками Росії, які чомусь теж не поспішають тішитись ані “подвигами російської зброї”, ані етнічною політикою Сталіна, ані “поверненням Криму в рідну гавань”, все набагато складніше.

Наприклад, на думку Росії, цього року і Туреччина вдалася до "антиросійської кампанії" в рамках відзначення 75-річчя депортації кримських татар. "З жалем відзначаємо, що більшість заходів (пов'язаних з відзначенням скорботної дати — ред.), зокрема тих, що проводилися за безпосередньої підтримки турецьких центральної і муніципальної влади, носили політизований і відверто антиросійський характер", - заявила речниця МЗС Марія Захарова.

На думку якої все це поминання жертв політичних репресій та етнічних чисток “не сприяє вирішенню завдання подальшого розвитку відносин багатопланового партнерства, поставленого главами держав Росії і Туреччини і зафіксованого у відповідних двосторонніх документах".

Звичайно, Маша Захарова права. Той факт, що турки згадують, що робили радянські військові злочинці з їх одновірцями і родичами, не сприяє любові турків до держави, яка взяла на себе роль спадкоємця СРСР. І партією недорогих протиповітряних ракет ситуацію навряд чи вдасться виправити.

І це не є позиція виключно “центральної і муніципальної влади” Туреччини. Такою є позиція турецького президента, який тиждень тому заявив, що Туреччина за будь-яких обставин продовжить захищати права та інтереси кримських татар - як тих, що нині проживають в Криму, так і тих, хто був вимушений покинути регіон після окупації. Такою є позиція турецького народу, який чомусь вперто відмовляється

Росія здатна “протиснути” свої інтереси, в той чи інший спосіб повпливавши на кількох євробюрократів. Але не здатна переконати ЄС у тому, що зміна кордонів за допомогою сили — це якась “вимушена необхідність” задля “загладжування історичної несправедливості”. Точно так само Росія спроможна скористатися сваркою Анкари і Вашингтону, і запропонувати Туреччині сучасну зброю за низькою ціною. Але переконати турків і турецьку владу, що геноцид кримських татар 75 років тому, і тотальний тиск, асиміляція та репресії стосовно незгодних, які увесь світ спостерігає сьогодні є нормою, Кремлю навряд чи вдасться.

Тому визнання Криму російським “де факто”, “за терміном років” чи з іще якимось мудрим дипломатичним формулюванням, на яке явно розраховував Володимир Путін, реалізуючи силовий сценарій, не трапиться. Можливо, “антикримські” санкції вводитимуть не на шість місяців і не на рік, а одразу на десятиріччя — щоб не витрачати часу на це питання. Але той факт, що Крим є український за суверенітетом над територією, і татарським — за правом народу жити на своїй землі, не “розсмокчеться”, як би того не хотілося російському МЗС.