Незручна правда: Чи розсварить союзників України заява Байдена про геноцид вірменів

Президент США Джо Байден під час публічного звернення, виголошеного з нагоди 106-ї річниці початку масового знищення вірменів у Османській імперії, назвав ті події геноцидом. Ставши першим американським президентом, який публічно констатував цей факт, попри перспективу неминучого загострення стосунків з Туреччиною.

Причин для такого рішення було більш, ніж достатньо. Серед них, зокрема, той момент, що контрольований демократами Сенат США визнав знищення вірменів геноцидом іще в грудні 2019 року. Просто Дональд Трамп, не маючи особливої любові до демократичного Сенату, старанно уникав будь-якої розмови на цю тему. Окрім того, у США є значна вірменська діаспора, чисельністю більше півмільйона осіб, збереження симпатій якої також є важливим завданням. І Байден, який пообіцяв визнати геноцид рівно рік тому, в той самий день, своєї обіцянки дотримав.

Ймовірно також, що свою роль зіграли загравання Ердогана із Кремлем – з покупкою російської зброї та спільними енергетичними проектами. А може, дідусь Байден просто взяв собі за правило час від часу називати речі своїми іменами. Вбивцю – вбивцею, геноцид – геноцидом. Хтозна.

Результати цього рішення, про яке, за чутками, Анкара була поінформована наперед, теж, скоріше за все, істотних несподіванок не принесуть. Турецьке МЗС вже заявило, що висловлювання господаря Білого дому "не мають під собою законних підстав і далекі від історичних реалій", і викликало "на килим" посла США Девіда Саттерфілда.

Офіційний представник Ердогана Ібрагім Калин порадив Байдену "звернути увагу на минуле і сьогодення" США. Зовсім у путінському стилі – про "хто обзивається".

Але, здається, тим реакція Анкари на подію може і вичерпатися. Оскільки варіантів якоїсь потужної геополітичної відповіді на цей крок в Анкари немає.

Зокрема, розрив угоди про використання США турецької авіабази Інджирлік, звичайно, міг би бути відчутним ударом для Пентагону. Але на такий розрив Ердоган навряд чи піде, оскільки ця база – гарантія активних дій США у випадку якихось агресивних дій з боку Ірану. З яким у Туреччини також далеко не райдужні стосунки.

Прогнозоване російськими журналістами та політологампи зближення Туреччини з Росією, насправді, видається малоймовірним. Оскільки складнощі в стосунках між Анкарою та Москвою мають далеко більш вагомі причини, аніж різниця в поглядах на історію. Та й з історією не все так просто – Росія визнала геноцид вірменів іще в 1995-му році. Тому чи відбудеться зближення між Ердоганом та Путіним – питання вельми неоднозначне, а от рішення Байдена вже викликало немалий ентузіазм у Вірменії, навіть попри те, що зараз там більшу стурбованість викликає відставка уряду і ймовірні позачергові вибори.

Стосовно ж того, як вплине цей непростий момент у стосунках Анкари та Вашингтона на союзників, які хочуть зберегти адекватні стосунки з обома столицями – то, здається, для особливих турбот немає приводу. Оскільки жоден з учасників конфлікту наразі не планує вимагати підтримки свої рішень з боку союзних держав. Тому Україні, з прагматичної точки зору, цілком достатньо зберегти цього разу дипломатичне мовчання, і не втручатися в цю суперечку. Хоча, маючи прагнення до того, що одного дня більшість адекватних націй світу визнала геноцидом Голодомор, подібний прагматизм може бути виправданим тільки військовими потребами сьогоднішнього дня, які диктують потребу в співпраці з Туреччиною.