Український курс: Чому Кремль не поспішає підтверджувати відставку Суркова

Відставка Владислава Суркова з державної служби, яка ніби як відбулася дві доби тому, дотепер залишається у сфері чуток і скандалів, оскільки жодної офіційної інформації з цього приводу дотепер немає. Причин такої ситуації, насправді, може бути дві — або все-таки йдеться про маневр Суркова, ціллю якого є підтвердження його повноважень на тлі ймовірної адміністративної експансії Дмітрія Козака, про що Depo.ua вже писало.

Іншим, більш вірогідним поясненням затримки може бути той факт, що згідно зі специфічними традиціями путінської адміністрації, рішення про відставку ключових посадовців зазвичай приймає Путін. І просто встати і вийти з кабінету, попросивши колегу написати про це пост у соцмережах, а гіпотетичну знайому секретарку — віднести заяву в канцелярію, це надто незвична практика для російської системи, аби та могла її "ковтнути" в належному темпі.

Наразі російські ЗМІ обговорюють версії стосовно причин кроку Суркова, доходячи до відверто конспірологічних. Серед достатньо вірогідних можна назвати припущення про те, що не так причиною, як приводом для відставки Суркова стали не події на Донбасі і курс стосовно України, а "тихий переворот" в Абхазії. Яка теж була територією відповідальності Суркова. І де проросійський опозиціонер Аслан Бжанія достатньо несподівано для кремлівського куратора блискавично усунув на початку січня від влади проросійського президента Рауля Хаджимбу. Зробивши це за допомогою "героїв ДНР" на чолі з Ахрою Авідзбою. Не те, щоби в Кремлі щось мали проти Бжанії та Авідзби — але зміна влади на підконтрольній території, з точки зору господаря Кремля, повинна відбуватися за дзвінком з Кремля, а не після розборки місцевих "злодіїв у законі".

Іншим негативним для Суркова фактором російської політики стало те, що посаду генпрокурора замість нейтрального до нього Чайки зайняв Ігор Краснов. Який свого часу брав участь в розслідуванні справи Бойової організації російських націоналістів, а також вбивства адвоката Станіслава Маркелова. Тоді підозрювані в один голос розповідали, що співпрацювали з Сурковим, і невдовзі після того, в 2013 році, він пішов з держслужби. Втім, не надовго, через чотири місяці ставши помічником Путіна.

Але наразі можна сказати одне. Якби в Кремлі і справді йшлося про істотну зміну курсу стосовно України, відставка Суркова була б голосно і формально прийнята. Принаймні, як декларація намірів.

А оскільки наразі всі кремлівські коментатори на істотних посадах насторожено мовчать, і навіть Пєсков обмежився короткою заявою про "незмінність курсу", найбільш вірогідним видається, що всі вони чекають на реакцію Володимира Путіна. Який, в силу несподіванки ходу Суркова — і відсутності у цього ходу будь-якого істо тного політичного значення, також не поспішає вникати в проблему.

І поки триває ця мовчанка, сепаратисти та російські найманці не те що не припинять — а радше збільшують інтенсивність обстрілів на лінії зіткнення. Що наштовхує на думку про те, що ні в "республіках", ні у відомстві Шойгу в "зміну курсу" також якось не дуже вірять.

Ні, звичайно, політичне (а може і фізичне) майбутнє протеже Суркова Дениса Пушиліна може бути під загрзою. Йому вже й наступника — Івана Приходько — злі язики знайшли.

Але внутрішні інтриги в Кремлі та в сепаратистів — це предмет чисто академічного інтересу. І можливих тонких, майже непомітних змін та нюансів у стосунках між Києвом та Москвою.

Причина цьому одна, і вона озвучена вже не одну тисячу разів. Політику Росії стосовно України визначає не Сурков, не Козак, і не Шойгу. Її визначає Володимир Володимирович Путін. Поки достовірних чуток про його відхід з посади, з будь-яких причин, немає — говорити про зміну політики Росії стосовно України явно передчасно.