Радіти зарано: Чи допоможе Україні заміна Суркова на Козака

Повідомлення про те, що "мастодонт" російської політики Владислав Сурков, котрий провів на впливових посадах у Кремлі останні 20 років, ніби як подав у відставку – принаймні, так про це написав його друг, Андрєй Чєснаков – викликало закономірний фурор. Причиною якого був не так сам факт відставки, яку більш чи менш інтенсивно очікували з травня минулого року. Причиною зацікавленості стало формулювання, яким посадовець пояснив своє рішення – він подав у відставку "у зв'язку зі зміною курсу на українському напрямку".

Знаючи, яким був "курс" періоду активної участі у подіях самого Суркова, який традиційно відповідав за розпалювання конфліктів – як в Україні, так і, наприклад, у Грузії, помітна частина українських оглядачів чомусь вирішила, що тепер Кремль візьме курс на "примирення". Тим паче, що повноваження Суркова, скоріше за все, будуть передані Дмітрію Козаку, в недалекому минулому віце-прем'єру, а тепер заступнику глави кремлівської адміністрації. Який і конфлікт Молдови з Придністров'ям перевів у "заморожений" стан, і от нещодавно з Єрмаком про транзит газу домовився. Гляди ж, тепер і компроміс стосовно Донбасу з тим же Єрмаком знайде.

Втім, ця оптимістична точка зору на реальність базується на великій кількості припущень.

По-перше, Путін наразі не підписав прохання Суркова про відставку, тому й говорити про неї як про доконаний факт іще зарано. Цей тілорух з боку кремлівського посадовця цілком може бути своєрідною спробою підтвердити свої повноваження з боку чинного президента. Щось на кшталт того, як у демократичних країнах уряд йде у відставку, щоби бути обраним знову, і отримати "мандат довіри". А оскільки в Росії мандати довіри роздає самі-знаєте-хто, то й звернувся Сурков саме до нього. Хоча відсутність офіційної реакції на відставку може бути пояснена і тим банальним фактом, що подав своє прохання Суркова десь у п'ятницю ввечері, а відповідь на нього буде дана, чисто в силу бюрократичної процедури, не раніше ніж вранці у понеділок.

По-друге, говорити про "зміну курсу Росії щодо України" на основі бюрократичної рокіровки теж явно передчасно. Бо те, що сказав Сурков, збираючись відійти від справ, може бути чисто формальною причиною. Не казати ж журналістам, що "іду "медитувати" у зв'язку з поразкою у кабінетно-апаратній війні"...

І, наприклад, Пєсков вже встиг заявити, що "будь-які слова про зміну курсу по Україні не відповідають дійсності і відображають лише особисту точку зору тих, хто про це говорить". Можна вірити Суркову. Можна – Пєскову. Але краще - ні тому, ні другому.

Втім, якщо виявиться, що чутки про політичну смерть Суркова не були перебільшеними, то заміна "куратора українського питання" – хоча точнішим буде говорити про перерозподіл повноважень, оскільки Козак вже був задіяний у цьому секторі російської політики – звичайно, матиме певні наслідки.

В першу чергу, йдеться, звичайно, про "ДНР", яким керує протеже Суркова Пушилін. Останньому доведеться або йти у відставку, або ж вибудовувати повноваження з новою вертикаллю.

При тому "господарник" Козак, на відміну від "ідеолога" Суркова, скоріше за все буде укріпляти виконавчу вертикаль сепаратистських "республік" за допомогою московських, а не місцевих кадрів. Що, з одного боку, викличе закономірне роздратування "аборигенів", але, з іншого боку, може збільшити керованість цих геополітичних проектів.

Що ж стосується можливого курсу на завершення конфлікту і пошук якихось компромісів, то він, в принципі, є більш ймовірним з боку Козака, аніж Суркова. Оскільки останній вважав, що антиросійські санкції Заходу є "цивілізаційною агресією", яку не вдасться здолати пішовши на компроміс стосовно України. Натомість Козак вважається в Кремлі майстром "компромісів з родзинкою".

Найбільш свіжий зразок – це, напевно, спецоперація Росії в Молдові. Де не без сприяння Козака спочатку було зліплено химерну коаліцію демократів  з додонівськими соціалістами. Ця коаліція фактично помножила на нуль вплив на молдовську політику олігарха Влада Плахотнюка. А потім проросійські, щоб не сказати – керовані з Москви соціалісти "кинули" союзників-демократів, і наразі мають далеко не нульові шанси отримати всю повноту влади в країні.

І сідаючи за стіл переговорів з Дмітрієм Козаком, команді Зеленського – як Єрмаку, так і всім решту – варто не забувати, з ким саме вони мають справу. Бо досвід договору стосовно транзиту, коли Росія раптом втратила виграшну позицію через санкційну атаку США на "Північний потік – 2" – це одна історія. А компроміси, що стосуватимуться суверенітету Києва як на Донбасі, так і у всій решті країни – це історія зовсім, зовсім інша. І в цій історії Україна цілком може і не отримати несподіваного подарунку з-за океану.