Недоперемир'я: Чому у Карабаху так і не припинили вогонь

"Гуманітарне" перемир'я в Нагірному Карабаху, що було укладене за посередництвом Росії і ніби як розпочалося в суботу, виявилося вкрай дивним. У тому, що на передовій і після настання "миру" продовжиться більш чи менш хаотична стрілянина, звичайно, ніхто не сумнівався. Але те, що за лічені години буде нанесено ракетний удар по азербайджанських містах, виявилося неприємним сюрпризом. Гянжа і Мінгячевір, відносно великі міста за півсотні кілометрів від фронту, зазнали обстрілу невідомою зброєю. Але, судячи з масштабів руйнувань і відстані, з якої була здійснена атака, йдеться про тактичні ракетні комплекси. Після такого початку доля "перемир'я" вже не викликала жодних сумнівів.

Сьогодні вірмени повідомляють про масований наступ азербайджанців на Гадрутській ділянці. Натомість з Баку надійшла інформація про обстріли трьох районів Азербайджану з території Нагірного Карабаху.

Припинити вогонь у Карабаху закликали президент Європейської ради Шарль Мішель та очільник дилпоматії ЄС Жозеп Борель. Керівник російського МЗС Лавров зустрівся зі своїм вірменським колегою Зограбом Мнацаканяном – щоб повідомити йому, що домовленості стосовно Карабаху "виконуються не в повній мірі".

Зрозуміти, що насправді відбувається у Нагірному Карабаху, достатньо непросто. Сумніватися в тому, що Азербайджан зазнає масованих і потужних обстрілів, не доводиться. І якщо відкинути конспірологічні теорії з розряду "то вони самі підірвали",  йдеться про використання Вірменією тактичних ракет, що ставить під загрозу перемир'я, яке зараз явно вигідніше для Єревана, аніж для Баку. А це нелогічно.

Єдиним адекватним поясненням видається версія, за якої Азербайджан, чітко усвідомлюючи невигідність укладеної на вимогу Москви угоди, продовжує чинити військовий тиск на передовій – щоби переконати Вірменію в необхідності якщо й не повної здачі Карабаху, то дуже радикального його переділу.

Натомість вірменська сторона робить все можливе, щоб "підняти ціну питання" для Баку, і переконати громадян Азербайджану, готових підтримувати війну, у тому, що ця затія невигідна і небезпечна для обох сторін. І робить це за допомогою Р-17 – дешевих і недосконалих в наведенні радянських ракет, здатних, втім, пролетіти до півтисячі кілометрів і доставити без малого тону вибухівки на територію противника.

Цілком можливо, що ракета, яка вдарила по будинку в Гянджі, вбивши 9 і поранивши півсотні мирних жителів, і справді мала попасти по військовому аеродрому за 10 кілометрів від місця падіння. Але схибила.

Такими штуками свого часу дуже любив користуватися Саддам Хусейн, обстрілюючи Ізраїль, Саудівську Аравію і всіх, до кого могли долетіти ці примітивні, але смертоносні ракети, розроблені в СРСР іще в 1960 році. Декотрі з його "Скадів" тоді сходили з траєкторії, деякі били за десятки кілометрів від призначених цілей. Саддам тоді такими "дурницями" не переймався.

І ось тепер ці ракети, ймовірно, знову здійнялися в повітря – як останній аргумент Єревану. Тільки замість аеродрому було знищено будинок з мирними жителями.

І якою б не була подальша доля перемир'я, очевидним залишається одне. Без підтримки Росії шанси вірменів на успіхи у бою невисокі. І переговори стосовно долі Карабаху, які були фактично заморожені впродовж тридцяти років, доведеться відновлювати. При тому з дещо іншим складом учасників – оскільки, на думку Алієва, тепер в них братиме участь і Анкара. І відмовити йому в цьому побажанні Єреван, здається, не зможе, а Москва – не захоче.