Пашинян б'є на сполох: Кому вигідний новий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном

З минулого тижня керівництво Вірменії звинувачує Азербайджан, фактично, у продовжені збройної агресії проти своєї країни. На щастя — поки що безкровної. Яка розпочалася з того, що 12 травня на територію, яку у Вірменії вважають своєю, під приводом "уточнення кордонів" зайшла велика група озброєних азербайджанських військових, яка заглибилась на три з половиною кілометри углиб — і ніби як зайняли оборону. Відбувалося все це в Сюнікській області, в районі Чорного озера.

"Уточнення" затягнулося. У МЗС Азербайджану через добу заявили, що війська перебувають на азербайджанській території, в повній відповідності до мирної угоди від 20 листопада минулого року.

Іще через дві доби стало зрозуміло, що азербайджанські військові нікуди із зайнятих позицій вирушати не збираються, і тепер виконувач обов'язків вірменського прем'єра Нікол Пашинян ініціював звернення уряду своєї країни до Організації договору про колективну безпеку, "кремлівського НАТО", до якого, окрім Росії,  входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. З проханням про допомогу всіма можливими засобами. На такий крок він не йшов навіть у розпал другої війни за Карабах. Хоча тоді бойові дії точилися на території невизнаної карабахської республіки, а тепер йдеться про питомо вірменські території.

Паралельно Пашинян написав листа до Путіна з проханням про військову допомогу згідно з договором від 1997 року.

 У ОДКБ скромно промовчали, повідомивши, що "працюють над зверненням". У Кремлі промовчали без пояснення причин.

Тим часом азербайджанські військові продовжують залишатися на позиціях, які, на думку офіційного Єревану, є вірменською територією.

Для чого вони там? Невже і справді, як стверджує Пашинян, у Баку готуються "шинкувати" територію Вірменії?

Відповідь на це питання, скоріше за все, негативна. Проблема в іншому. У листопадовій мирній угоді було прописано, що сторони отримають можливість відновити комунікації, дотепер перервані кордонами. Зокрема, дорогу між головною територією Азербайджану і Нахічеванським ексклавом. Будівництво якої Вірменія, вочевидь, по мірі сил саботуватиме. Натомість президент Азербайджану Ільхам Алієв попередив, що готовий домагатися виконання домовленостей навіть силою. І провокації та військовий тиск на кордоні – це з боку Баку спосіб досягнути виконання всіх вигідних для Азербайдажну умов миру.

Користуючись статусом переможця у війні, а також очевидними політичними проблемами у Вірменії, Алієв намагається закріпити свою геополітичну перевагу. Вочевидь, досягнувши попередніх домовленостей з Росією стосовно невтручання в перебіг нового конфлікту. Оскільки в ситуації російські прокремлівські ЗМІ винуватять... Вірменію, яка "недостатньо захистила кордон", чим спровокувала Азербайджан на дії сумнівної легітимності.

Цілком можливим є також варіант, що жорстка поведінка Азербайджану добре гармоніює з бажанням Москви "добити" політичний рейтинг Пашиняна, до якого в Кремлі від моменту його приходу до влади спостерігається жорстко негативне ставлення. Але проблема цих милих геополітичних розваг з пересуванням кордонів на кілька кілометрів полягає в тому, що вони можуть спровокувати черговий раунд повномасштабного конфлікту. На який відважаться доведені до краю вірмени. І в якому вони знову практично неминуче програють. Після чого Азербайджан стане об'єктом жорсткого міжнародного тиску та масштабних санкцій. І протекція Анкари в цій ситуації не допоможе. Не складно здогадатися, що геополітичну вигоду від цієї історії отримає один-єдиний геополітичний гравець. Який іще раз "помирить" Вірменію та Азербайджан. Користуючись своїм попереднім досвідом.