Муссоліні живий: Чому в Італії досі бережуть фашистські пам'ятники

У США воюють з пам'ятниками Конфедерації, Франція позбулася всіх вулиць названих на честь нациста-колаборанта маршала Петена, Німеччина згідно із законом 1949-го року, який заборонив "салюти" Гітлера та інші публічні ритуали, змогла придушити символи Третього Рейху, Україна позбулася всіх Ленінів і забороняє пропаганду нацизму та комунізму... У цей час в Італії досі багато фашистських пам'яток, а також відчувається ностальгія за праворадикальним минулим. Depo.ua наводить переклад статті The New Yorker про те, чому в Італії так бережуть свої фашистські реліквії.

В кінці 30-х років 20-го століття Беніто Муссоліні готувався приймати у Римі Всесвітню виставку 1942-го року. Він керував будівництвом нового кварталу Esposizione Universale Roma (квартал Всесвітньої виставки) на південному заході столиці Італії, який мав продемонструвати нову імперську велич країни.

Центральним елементом кварталу був Palazzo della Civiltà Italiana (Палац італійської цивілізації), гладке прямокутне чудо з фасадом із абстрактних арок і рядами неокласичних статуй, викладених у його основі.

Виставка була скасована через війну, але палац, відомий як "Квадратний Колізей", досі стоїть у Римі, а на його екстер'єрі викарбувана фраза з промови Муссоліні 1935-го року, в якій анонсоване вторгнення в Ефіопію. У ній він назвав італійців "народом поетів, художників, героїв, святих мислителів, вчених, мореплавців та переселенців". Вторгнення та подальша кривава окупація Ефіопії призвели до обвинувачень італійської влади у військових злочинах. Виходить, що ця будівля - Palazzo della Civiltà Italiana - є реліквією мерзенної фашистської агресії. Але в Італії палац не викликає відразу і не пізнав забуття. Навпаки, він є іконою модернізму. У 2004-му держава визнала палац місцем "культурного інтересу".

В 2010-му році також була завершена часткова реставрація. А через п'ять років модний дім Fendi розмістив там свою глобальну штаб-квартиру.

Італія, перша фашистська держава, мала давні стосунки з правою політикою. З обранням Сільвіо Берлусконі в 1994 році країна також стала першою, хто привів до влади неофашистську партію. Але одного цього факту недостатньо для того, щоб пояснити комфортне існування італійців поруч із фашистськими символами та пам'ятками. Бо Італія, врешті-решт, була домівкою найбільшого антифашистського спротиву у Західній Європі і міцної післявоєнної Комуністичної Партії.

До 2008 року центрально-ліві коаліції підтримували цю спадщину, часто отримуючи більше 40% голосів на виборах. Так чому у той час, як Сполучені Штати розпочали спірний процес демонтажу пам'ятників конфедератам, а Франція змінила назви вулиць, котрі носили ім'я маршала Петена, Італія дозволила "вижити" фашистським пам'яткам?

Одна з причин - це велика кількість цих реліквій. Коли Муссоліні прийшов до влади, в 1922 році, він очолював новий рух в країні з величезним культурним надбанням. І він знав, що йому потрібна велика кількість маркерів, щоб викарбувати фашистську ідеологію на ландшафті країни. Громадські проекти, такі як спортивний комплекс Форо Муссоліні в Римі, повинні були конкурувати з Медічі і Ватиканом, в той час як портрети "Il Duce" (як відомо, Муссоліні), подавалися і оточували італійців у вигляді статуй, фотографій в офісах, плакатів на трамвайних зупинках і навіть відбитків на купальних костюмах. Було легко відчути, як говорив італійський журналіст та письменник Італо Кальвіно, що фашизм колонізував суспільний простір країни. "Я провів перші двадцять років свого життя з особою Муссоліні, яка завжди була в полі зору", - згадував він.

Німеччина завдяки закону 1949-го року проти офіційного "виправдання нацизму", який заборонив "салюти" Гітлера та інші публічні ритуали, змогла придушити символи Третього Рейху. В Італії не було подібної програми перевиховання. Звільнення Італії від тисяч фашистських пам'яток було недоцільним для сил Альянсу після війни. У них була інша пріоритетна мета - стабілізувати не зовсім стабільну країну та обмежити зростаючу владу Комуністичної партії.

Після війни згідно із бюлетенями та звітами Союзної контрольної комісії рекомендувалося знищити виключно найбільш очевидні та "неестетичні" пам'ятки та декорації, такі як бюсти Муссоліні. Інші могли бути переміщені в музеї або просто накриті тканиною і фанерою.

Такий підхід створив прецедент. У 1953-му році Scelba Law (закон, який визначає і забороняє фашизм у будь-яких його проявавх) був розроблений для того, щоб блокувати відновлення фашистської партії, але у той же час він був занадто розпливчатим. Правлячий Християнський демократичний блок, в якому було багато колишніх фашистів, не бачив жодної проблеми в "матеріалах режиму" (символах і пам'ятках). Тому більш активна політика щодо цього ніколи не проводилася.

Коли Берлусконі привів до влади праву партію "Італійський соціальний рух" (партія вступила в коаліцію із силою Берлусконі "Вперед Італія" і була сильною під час прем'єрства Сільвіо на початку і в середині 90-х), реабілітації фашизму сприяла велика мережа існуючих в країні пам'яток та місць для паломництва. Найбільш відоме з них - Предаппіо, місце народження Муссоліні, де знаходиться його могильний склеп і де продаються футболки та інші сувеніри з нацистською символікою.

Закон Манчіно, прийнятий в 1993-му році, який забороняв розповсюдження фашистської ідеології, недостатньо дотримувався. В 1994-му році у Римі досить часто можна було почути навіть викрикування "Хайль Гітлер" і "Віва іл Дуче".

У той час, як Берлусконі показово їздив на велосипеді в офіс, в Італії ставали популярними подібні до Предаппіо місця, а представники різних політсил створювали альянси і захищали фашистські пам'ятки, які розглядалися невід'ємною частиною італійської культурної спадщини.

"Італійський форум Муссоліні", як і "Квадратний Колізей", є предметом особливого захоплення.

У 2014-му році прем'єр-міністр Італії Маттео Рензі оголосив про заявку Риму на Олімпіаду 2024-го року в комплексі, який тепер відомий як "Foro Italico", який стоїть перед "Апофеозом фашизму". Картини, яка була закрита союзниками в 1944 році, тому що на ній "Іль Дуче" зображений фігурою, що подібна до Бога. Було б важко уявити Ангелу Меркель, яка стоїть перед картиною Гітлера у подібних обставинах.

В останні роки були спроби змінити відношення до фашистських символів в Італії. У 2012 році Етторе Вірі, правий мер Аффілі, відкрив меморіал генералу Родольфо Граціані, нацистському співробітнику і військовому злочинцю, у парку, побудованому на кошти, затверджені центральним лівим регіональним урядом. Після публічного протесту уряд скасував виділення коштів. Нещодавно Вірі звинуватили у "виправданні фашизму", але меморіал залишається на місці.

У Предаппіо будується новий Музей фашизму. Деякі бачать в музеї, який споруджують за зразком Мюнхенського центру документації з історії націонал-соціалізму, важливу місію для публічної освіти. Інші побоюються, що його розташування в рідному місті Муссоліні ще більше підштовхне праву ностальгію. Лаура Болдріні, президент нижньої палати парламенту, лобіює знищення найбільш кричущих фашистських пам'яток Італії. В 2015-му році її пропозиція видалити напис імені Муссоліні з обеліска "Форо Італіко", викликала шквал критики, мовляв - це зіпсує "шедевр".

Болдріні у якості прикладу для Італії часто вказувала на заборону нацистської символіки в Німеччині. Але навіть ця модель незабаром може бути поставлена під сумнів. "Альтернатива для Німеччини" стала першою ультраправою партією, яка здобула місця в парламенті Німеччини з 1945 року. Праве крило в Німеччині, яке сьогодні позбавлене переваги емоційно заряджених пам'яток, організувало свої зібрання навколо подій, наприклад, концертів "правого року". На заходах "Альтернативи", таких як марш в Єні у вересні, почали звучати нацистські пісні. Якщо партія не ухвалить жорстку лінію проти фашистських символів, їх поява може бути лише питанням часу. В Італії, де ці пам'ятки нікуди не дівалися, існують значні ризики. Якщо пам'ятки розглядаються виключно як деполітизовані естетичні об'єкти, праві можуть скористатися цим для ідеології, поки ситуація не зміниться.