Співробітництво та Україна: Як Помпео спокушав угорців "новою дружбою"

Якщо почитати новини про зустріч та подальшу спільну прес-конференцію державного секретаря США Майка Помпео з главою МЗС Угорщини Петером Сійярто в українських, російських та західних ЗМІ, може скластися враження, що йдеться про три різні події. В українських мас-медіа все зводиться до того, що "Помпео закликав Угорщину підтримати Україну", а в російських — до "Сійярто засудив лицемірство Заходу щодо Росії". Натомість у західних ЗМІ журналісти якось більше зосереджуються не на заявах посадовців — а на тому факті, що сторони завершили переговори стосовно угоди про співробітництво в галузі оборони, яка дозволить американським військовим більш вільно діяти в Угорщині. Угода наступного тижня буде представлена комітету угорського парламенту для схвалення — і подальшої ратифікації. Угорщина також пообіцяла збільшити закупки американської зброї. Що, слід зазначити, якось не надто гармоніює із "угорсько-американським конфліктом", змальованим у російських ЗМІ.

При тому що насправді зустріч, здається, була задумана у Вашингтоні як дипломатичний прорив у стосунках між країнами. Держсекретар США навідався до Будапешту (вперше за сім років, до речі) не тільки для того, щоби пообідати з Орбаном, але і щоб повідомити йому, що у Вашингтоні вважають політику попереднього президента США Барака Обами стосовно Угорщини такою, що підштовхувала Будапешт до приязні "з людьми, які не поділяють спільні цінності". І зараз США готові вибудовувати відносини зі "східноєвропейськими друзями" на нових засадах, для того, щоб "не дозволити Путіну вбити клин між друзями у НАТО".

Звичайно, Помпео не пропустив нагоди зустрітися з представниками угорських НДО, які борються з корупцією. А заодно наголосити на необхідності зміцнення демократичних інституцій в Угорщині.

Але суть політичного месиджу до Бухареста полягала в тому, що США вважають Угорщину "членом одного табору" (і дивлячись на політику Орбана та Трампа це твердження викликає довіру) — але при тому сподіваються, що влада цієї країни підтримуватиме геополітичні ініціативи США в регіоні. Включно з підтримкою України в момент російської агресії, про яку Помпео теж, звісна річ, згадав. Жодних слів про стосунки з ЄС, про політику стосовно біженців — чи навіть про "полювання на Сороса" та інші види національного спорту справжніх угорців, ясна річ, не прозвучало.

Чи виправдає себе такий підхід американської дипломатії до сучасної Угорщини? Сказати напевне складно. При владі у Будапешті перебувають достатньо цинічні популісти, що звикли спекулювати на національних амбіціях виборців. Але навіть вони не можуть не розуміти, що за умови істотного погіршення стосунків з Брюсселем Будапешт повинен мати потужних геополітичних союзників. Вибір яких наразі невеликий, і обмежується Москвою та Вашингтоном. Себто він насправді іще менший — оскільки крім кількох енергетичних проектів, Путіну немає чого запропонувати своїм союзникам.

Тому Москва, скоріше за все, буде використовуватись Будапештом як своєрідний "подразник" для Вашингтона, за допомогою якого угорці стимулюватимуть "геополітичні ревнощі" американської адміністрації. Але не більше того.

Таким чином, подальша міжнародна політика Угорщини може стати навдивовижу схожою на білоруську. Тільки якщо для Лукашенка його періодичні загравання з ЄС є способом вплинути на "постійного партнера" Володимира Путіна, у Орбана все навпаки, і випадковим є його "геополітичний флірт" з Росією.

Подібна модель дозволяє доволі чітко передбачити і специфіку подальших україно-угорських стосунків. Які хвилеподібно рухатимуться між погіршеннями і покращеннями — в залежності від того, проросійський чи проамериканський вектор зовнішньої політики домінуватиме в той момент у Будапешті.